Змова та шовкові простирадла

Обсидіанова сережка

 

Мелек влетіла в кімнату в жахливому вигляді – вся розпатлана і бліда. Шапочка калфи була загублена і її густе волосся розтріпалося , поки вона бігла. На ліжку лежала Софія Хатун, ледве притомна, а біля неї чаклувала лікарка. Богдана витирала її змоченою у холодній воді тканиною. Еміне лютувала . Вона схопила Мелек калфу за горло:

  • Ти мене не дратуй, Мелек калфа.  Ти кажи – де ти була?! Де тебе чорти носили , ця хатун заледве не стекла кров’ю! Якби не Богдана – її би чекала вірна смерть.
  • Даруйте, башкалфа. Я затрималася в саду, мені стало зле і я вас не попередила, щоб ви приглядали.
  • А ти чому в такому вигляді? Що з тобою? – в очах Еміне,але десь у їх глибинах,почало закрадатися співчуття. Вона розуміла,що щось трапилось.
  • Потім,Еміне . Я розповім,обіцяю. Просто згодом.  Як Софія?
  • Краще. Все буде добре. Ще б трохи – витекла б. Але минулося. Кілька днів полежить , пролікуємо її – і все буде добре. – відповіла лікарка.
  • Ти вже можеш бути вільна. Хай Софія спить. Вона виснажилася. – відказала башкалфа.

Лікарка встала і вийшла,кивнувши .  Вона кинула співчутливий погляд на бідолашну.

  • Боже,що буде якщо Міхрішах Султан про все прознає… - прошепотіла Еміне.
  • Ти йди спи , башкалфо. І ти , Богдано Хатун. Я догляну хвору,відходити від неї не буду. Дівчина важко настраждалась. – Мелек пальцями прочесала волосся, і відкинула його за спину.
  • Може хоч Хатун поруч залиш? – позіхнула Еміне.
  • Ні, хай спить. Їй ще завтра навчатись. – відрізала Мелек – Але Богдана – нікому ні слова. Забудь про те,що ти бачила.  Ти молодець,що швидко зорієнтувалася – я тобі віддячу взавтра. Ідіть спати,я сама впораюся .

Дівчата залишили калфу саму, і вона підставивши стілець ближче,сіла біля Софії Хатун. Та спала,знесилена . Завтра треба буде її як слід нагодувати. І води якнайбільше. Вона всю ніч поїла Софію водою , а на ранок пішла на кухню і принесла хатун м’яса і супу. Та впиралася,не хотіла їсти. Мелек це дратувало :

  • Їж, Софія,бо ослабнеш і помреш. Давай,відкривай рота. Ти ж не зможеш тут вічність вилежуватися.  – гаркала вона.

Софія не могла перечити,хоч і їсти їй не хотілося. Мелек її тричі запихала супом і хлібом,приносила воду і відвари. А щойно звечоріло,впала і заснула без сили,після попередньої безсонної ночі. Мелек того дня мало показувалася в гаремі. Готувала покої для Ягмур і знай бігала до хворої. Хоч би одужала,бо і справді,що ж тоді сказати Міхрішах? Звісно,викрутитись можна буде,але все таки, все одно вийти зовсім сухими з води не вийде,через те що в будь якому випадку,по правилам варто було би відразу доповісти Міхрішах і відправити дівчину додому з позором.

Але її шкода. Вона дурненька і юна. Та не наївна – вона шукає своє місце під сонцем.  Зараз їй доведеться працювати на кухні – і Мелек її змусить щоранку малювати шрам. І поселить її до Ягмур Хатун – вони одна одну не займатимуть. Якщо будуть питання,навіщо поселили служницю до улюблениці – Мелек скаже,що та квола і лікарка порадила її поки відселити,щоб та окріпла після важкої дороги.

А шрам для того,щоб у разі , якщо Міхрішах запитає , чому подарунок не став таки наложницею – скажуть їй що в дорозі на кораблі упала і тепер має шрам на лиці. А там султана забуде про Софію. Головне,щоб та вижила.

Ягмур така щаслива – цвіте і пахне. Дасть Бог,вона зможе народити султану шехзаде чи султану – продовжить його рід. Вона красива і здорова . Головне щоб усе вдалося і не влізла Кадер – та точно все попсує.

Володар її велів відселити. І напевно розуміє,що краще її відділити від Кадер. Він їй недовіряє – та не дарма,потрібно було цій змії відрубати голову. Тепер вона казна що плете за спиною у падишаха. І навіть нема кому це розповісти – Паша велів мовчати. І точно скарає на горло.

Через кілька днів Софія уже пішла працювати на кухню. Спочатку всього на кілька годин, та чим далі – тим довше. Інших наложниць вона бачила лише на уроках турецької. Жила вона з улюбленою хатун султана Ахмета – Ягмур. В тої не було золота і шовків, та і умови дуже мало чим відрізнялися від інших наложниць. Але ж вона і не султана. Ввечері Ягмур майже завжди ішла до володаря і Софія могла побути одна, поговорити сама з собою. Ніхто не бачив її без шраму. Софія молилася, і просила і Бога зробити так, аби вона отримала кращу долю. На кухні вона мила в основному посуд і чистила овочі, розбирала курей і чистила рибу. Кухар її жалів, що та маленька і худенька і не давав носити тяжкого, проте робота була не з легких.

З однією з султан, з сестрою султана, Кадер , Софія познайомилася. Та приходила часом спитатися за Ягмур. Стежить наче за нею. Все питає де та хатун, що робить. Куди пішла і в якому настрої. Що на ній було одягнуто.  Кадер єдина, хто зневажливо ставиться до Софії.В неї був холодний важкий погляд. Решта прийняли її добре.

*

Султан Ахмет перебирав карти санджаків, папери,чекаючи свого гостя. Йому багато треба обговорити з ним.  У вікно стукає сонечко – погода і справді просто чудова. Надворі середина квітня. Не хочеться сидіти в темному палаці. Але є купа паперової роботи. Великий візир Аяз Паша поїхав у Конью – місцеві скаржаться на санджак бея, що той надто жорстоко до них ставить. Султан відправи візира розібратися у тому, що сталось.

Ага-охоронець зайшов у покої і опустив голову :

- Султане, прийшов Алі Паша.

- Клич до мене.

Ахмету Алі здався стурбованим і сонним. Хоч той і посміхався, він відчув що всередині в Паші буяє буря :

  • Вітаю, Алі Паша . Що тебе турбує? Ти якийсь розбитий.
  • Погано спав, султане. Все більше думаю про похід. Ви вже обрали , хто залишиться в столиці? Переймаюся як буде з султаною.

Ахмет з Аязом обрали в зяті султана цього чоловіка, щоб він наставив Кадер на правильний шлях. Щоб та побачила інше життя. Проте наскільки це вдалося, сказати зараз дуже важко. Бо невідомо що було б з Кадер, будь на місці Алі Паші інший.

  • З султаною твоєю добре все буде – їй варто просто менше бігати до моєї улюблениці і випитувати її про наші з нею вечори. Це думаю , пішло би на користь Кадер . Навіть більше, ніж старий палац. – володар прискіпливо глянув на Алі.
  • Султане, ви ж знаєте жінок. Вони дуже люблять усе знати. Тим більше це ваша перша улюблениця, Кадер певно рада за неї і вас.
  • Менше з тим. Я вирішив залишити когось з Пашів на престолі. Проте це будеш точно не ти – ти мені потрібен будеш у поході.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше