Глава Тридцять Сьома - Більше немає

Крила Самюеля розвернулися в повітрі з могутнім вітром, зметнувши його у височінь. Сяйво повного місяця відбивалося на його лусці, створюючи враження, ніби він сам є вогняним вихором, пронизуючи небеса. Серце дракона стукало в грудях сильніше звичайного, наповнюючи його потужним биттям.
"Домом," - пролунало в його розумі, немов тихий шепіт вітру. Це була думка Маріанни, вона кликала його, вона просила про допомогу! Але чому так дивно - не будинок, не його ім'я, а саме "домом"?
"Маріанна", - лаконічно вимовив дракон ледь живому на його спині Кітано, "Домом".
- Що домом? - Борючись із вітром кричав Кітано.
"У думках", - знову відповів дракон.
- Ти знаєш, що в драконячій іпостасі ти неймовірно балакучий? - Із сарказмом зауважив молодий чоловік, а потім похмурішав. - Ти можеш чути її думки?
"Іноді".
Кітано стиснув зуби в припливі ревнощів. Про драконів їм було мало що відомо, але будь-який магічний зв'язок - не найприємніший знак, якщо ти хочеш бути з однією з ланок цього зв'язку. Чоловік не просто ревнував, він заздрив дракону. Можливо, у звичайний час він би навіть дозволив собі потонути в цій емоції, в серцях розбити пару трійку вікон або навіть стін, але зараз це була недозволена розкіш.
- Домом, - протягнув Кітано вголос, - може, це означає під будинком?
Дракон не відповів, кожен пішов у роздуми, поки вони підлітали до маєтку Леромео.

Тим часом.
Ісдніл і Детсола, два досвідчених поліцейських, мчали пустельною дорогою, слідуючи за могутніми крилами Самюеля з Кітано. Сирени їхньої машини вили страшним вереском, що переходив у виття вітру. Завдання було складним - врятувати Маріанну (від кого? чому? Самюель Теравін не надто надав їм інформацію) і заарештувати Седріка Леромео (так, наймогутнішого правителя Вейри) за вбивство студентів академії Свени і Торвальда. Без доказів, ґрунтуючись на теоріях виданих правителем іншої дуже закритої від усіх держави. З незрозумілої причини Детсола відчувала здоровий скептицизм.
- Не можна довіряти людині - вибач, дракону - просто тому що в неї високий політичний статус, - голосила вона, - а якщо нас просто заманюють у пастку?
- Його наречена - племінниця правлячої родини, - нагадав Ісдніл.
- Ватажка цієї сім'ї ми зараз плануємо затримати, тому я б не поспішала з висновками.
- Слухай, - Ісдніл подивився напарниці в очі, не відпускаючи кермо машини, - я розумію, що ти не довіряєш усій сім'ї Леромео, але Маріанна вже не та загнана овечка, що була раніше. Уяви собі, вона мені навіть на "ти" відповідала. Кажу тобі, в ній щось змінилося, причому радикально.
- Як скажеш, - видихнула жінка, - але з тебе потім випивка.
- Але...
- Не обговорюється.
Дракони злітали в небо, і поліцейські, не гаючи часу, слідували за ними. Біля маєтку Леромео машини поліції зупинилися. Ісдніл і Детсола вискочили з машин, озброївшись своїми артефактами з енергією. Битися з драконами і вампірами пліч-о-пліч їм практично не було резону, тому їхнє завдання виявилося простим - знайти Маріанну і забрати подалі, доки сильніші світу цього розберуться з бардаком.
Біля будинку на них уже чекав Калеб Палмієрі.
- Містере Палмієрі, - вигукнула Детсола, - я вже думала не зустріти вас знову.
- Зізнатися чесно, бути з вами по один бік барикади набагато приємніше, - чарівно посміхнувся він, підморгуючи жінці, - вільні сьогодні ввечері?
- Мрій...те. - Бриснула Дестола, старанно ховаючи рум'янець, що з'явився.
- Закінчуйте, - перебив їх Ісдніл, вмикаючи радіо. - Це Ісдніл, синій загін. Ми на місці і готові діяти. Чекаємо на підтримку.

Піднявши очі до неба, вони бачили, як Самюель кружляв навколо будівлі, готуючись до висадки. Повітря наповнювалося напругою, немов електрика витала в повітрі. Детсола та Ісдніл обмінялися поглядами, розуміючи, що перед ними щось більше, ніж просто арешт.
Змахнувши крилами, Самюель попрямував уперед, пронизуючи повітря своїм могутнім тілом. У кожному русі відбивалася його рішучість повернути Маріанну. Він відчував, що час грає проти нього, і кожна секунда була на вагу золота. Дракон плавно опустився до землі.
У цей час, у розумі Маріанни, вона лежала на зеленому полі поруч із красивим драконом. Їй було добре і тепло поруч із ним, але вона ніяк не могла розгледіти його обличчя. Тільки-но вона наближалася, як він, граючись, відвертався або зовсім тікав. Як же його звати? Маріанна не пам'ятала. Вона намагалася називати його ім'я, як згадують мелодію або фразу, що по триста разів на день звучала в рекламі. Сам... Сем? Ні, там було довше. Сер...
"Скоро все закінчиться", - почула вона шепіт, що змусив шкіру вкритися мурашками. Це не її дракон сказав.
"Самюель!" - Закричала вона у свідомості, але дракон із розмитим обличчям продовжував тікати, вже не посміхаючись їй у відповідь.
"Врятуй мене, Самюель," - звучало в її розумі, як тихий подих у порожнечі.
"Дім," - прозвучало знову в думках Самюеля. Маріанна, всередині свого несвідомого стану, змогла знову відправити заклик про допомогу. "Дім... вона в будинку," - промайнула думка Самюеля, і його серце забилося ще сильніше.

Погляд Кітано перетнувся з поглядом Самюеля. "Ми врятуємо її," - прошепотів Кітано, і дракон кивнув. Він уже трансформувався в людську іпостась і накидав кинуті молодим чоловіком речі.
Не застібаючи сорочку, Самюель забіг у будівлю. Він не дочекався команди поліцейських, і мчав на противагу Калебу, який його зупиняв. Мона? До біса Мону, його кохана, його Маріанна може померти, поки вони бояться якоїсь недоробленої цілительки!
- Ні, Самюель, вона точно під будинком, - кричав слідом Кітано, але дракон залишився глухим до його криків.
Темні коридори простягалися перед ним, але він рухався за інтуїцією, підпорядкованою зв'язку з Маріанною. Серце дракона стукало в унісон з її покликом.
На третьому поверсі він зіткнувся з лабіринтом дверей і коридорів - усе той самий червоний простір, усе ті самі страхітливі закутки. Перевірити їх усі? Так, так буде краще. Він відчиняв двері за дверима, вирішивши, що потайний кабінет відвідає останнім.
В одній із лабораторій він відчув сліди її присутності - її слабкий запах, переплетений з ароматами вологості та цвілі. Серце його завмерло на мить, але ні - коханої не було тут уже якийсь час. Можливо, залишила якусь річ чи...
"Маріанна!" - в серцях крикнув він, але у відповідь йому слугувала тиша.