Глава Двадцять П'ята - Перелякано

Маріанна почервоніла, і детектив Істдніл обійняв її, щоб трохи заспокоїти. Дівчина була на межі паніки та істерики, її серце стукало в ритмі божевільного танго, і - о боги - вона була б щаслива, якби цей ритм був від погляду Самюеля. Ейпріл. Чому її дух був тут? Чому нічого не сказала при зустрічі?
Маріанна в жаху доторкнулася рукою до губ, в її очах читалася паніка: вона не бачила Ейпріл із ранку. Та що там із ранку, вона не бачила духа з самого вечора, коли Самюель показував дівчатам властивості драконячої магії.
Детективи інтерпретували її реакцію інакше: Детсола з розумінням поплескала по плечу.
- Теж не переносиш енергію вампірів? Мені вона на смак, як ліки. Не знаю, як це інакше пояснити.
Маріанна посміхнулася, впізнаючи знайому фразу, яку чула від Свени не так давно. Дівчина переживала за подругу, але сподівалася, що зможе провідати її в медичному крилі.
Сенс слів детектива дійшов до Маріанни не відразу.
- Вампірів? Той чоловік...
- Вампір, так. Ти не відчула?
- Ні, - Маріанна виглядала розгубленою, - я ще не звикла, мабуть.
Детективи з розумінням переглянулися і повернулися до своєї роботи, яка тепер полягала у складанні звітів та інших не надто захопливих паперів. Маріанна посміхнулася, побажала удачі і покинула аудиторію з максимально змішаними почуттями.
Маріанна, схвильована і пройнята глибокими емоціями, крокувала коридором, її погляд спрямований у далечінь, немов вона стикалася з хвилюючими спогадами. У її душі змішувалися почуття занепокоєння і тривоги, коли вона розмірковувала про Ейпріл, яка заплуталася в неприємностях.
Спочатку вона вирішила знайти кішку і переконатися, що з нею все гаразд, переконатися, що Ейпріл не замішана у всій злочинній схемі. Кішка завжди була поруч, допомагала в міру своїх сил.
Минулі моменти наповнили Маріанну спогадами про життя в старому будинку Даніелли.
Цікаво, її мамі було діло до вбивства в академії? До можливої небезпеки в житті самої Маріанни?
Маріанна насупилася. Убивство. Втрачене світло, загашене хвилею насильства, залишило в її душі слід, закарбований сумом і болем. Погляд Маріанни пронизався змішаними емоціями - глибокої скорботи, але й рішучості впоратися з невирішеною загадкою.
Нарешті, дівчина дійшла до своєї кімнати, проте Ейпріл там не виявилося. Маріанна почала всерйоз нервувати, як раптом зіткнулася в коридорі з Кітано.
- Що сталося, красуне? - Посміхнувся він, але зробив свої висновки, - не хвилюйся, детективи скоро залишать академію і все буде, як раніше.
- Не... - дівчина запнулася, не наважуючись сказати правду, - не в цьому річ, я не можу знайти Ейпріл.
- Допомогти?
- Була б вдячна.
Кітано провів рукою по злегка вологому волоссю і заплющив очі. На руках з'явилися краплі, як спочатку Маріанна подумала, після душу або активного тренування. Але це були краплі енергії, яку Кітано використав для простенького пошукового заклинання. Маленький електричний розряд вказав напрямок на медичне крило.
- Ходімо? - Ввічливо запросив дівчину Кітано, а потім пройшов слідом за нею.
У них з'явилося трохи часу на бесіду.

- Як ти це зробив? - Запитала Маріанна, показавши на волосся та електричний розряд.
- Я - вампірик, - хмикнув Кітано, - користуюся вампіричною енергією. Чомусь вона відмінно тримається саме на моєму волоссі.
Енергія вампірів - це про приховані емоції або бажання закритися від усіх, - згадалося Маріанні зі слів Самюеля. Це ніяк не в'язалося з образом відкритого і чарівного танцюриста Кітано, але, можливо, вона ще недостатньо добре його знала. Зрештою, їй досі було незрозуміло, як він міг бути другом Хоакіна.
- А зможеш мене навчити? - Запитала дівчина.
Кітано задумався, а потім, не зменшуючи темпу, провів рукою по волоссю.
- Доторкнися.
Дівчина послухалася і відчула стійкий аромат бузку, що розпустився. Вона настільки здивувалася, що навіть спіткнулася об дерев'яну мостину.
- Ну, падати необов'язково, - чоловік підтримав дівчину за руку, - що відчуваєш?
- Запах бузку. Комфортне відчуття всередині, ніби будиночок у селі.
Кітано кивнув, задоволено посміхнувшись. Можливо, Маріанна працюватиме саме з такою енергією?
- А тепер подумай про того, кого дуже хочеш знайти. Заплющ очі й поклич цю людину - чи тварину в нашому випадку - у це твоє село з бузком.
Маріанна спробувала, але нічого не відбувалося. Ні електричних спалахів, ні напрямку. Засмучено дівчина розвела руками.
- Ніяк.
- З практикою вийде, - втішив її Кітано, - ми майже прийшли.

Медичне крило розташовувалося в найдальшій частині академії ближче до півночі. За дверима розташовувалося величезне фойє, яке ділилося на невеликі кімнати-кабінети для пацієнтів.
Медичне крило вражало своєю архітектурою - високі склепінчасті стелі прикрашали руни, що світилися. Старовинні лампи, що висіли на тонких ланцюгах, створювали м'яке освітлення. Підлоги були викладені мозаїкою з каменів, кожен із символікою зцілення, про які не так давно - і дуже нудно! - розповідав професор на лекції.
Скляні вітрини вздовж стін демонстрували незліченні ліки та інструменти. Аромат лікувальних трав наповнював повітря, створюючи атмосферу спокою. Маріанна ледь помітно захихотіла, уявляючи, як сильно це дратувало Свену, яка не любила запаху Карвалолу і відчувала його... досить часто.
У кутку приміщення стояв стародавній фонтан, що випромінював світну воду. Кожен кабінет був обставлений старовинними дерев'яними меблями з візерунчастими різьбленнями, створюючи атмосферу тепла і комфорту. На полірованих столах стояли книжки і стопки паперів щодо лікування того чи іншого випадку.
Стіни прикрашали тканинними тапісеріями, на яких зображені були лікарські рослини та дивні символи. У високих вікнах, прикрашених скляними скельцями з вітражами, грало різнобарвне світло, створюючи чарівний відбитий світловий візерунок на підлозі. Вікна відкривали вид на внутрішній двір академії, де жовтизна огорнула дерева. Уздовж віконних підвіконь стояли глиняні горщики з квітами, надаючи кімнаті свіжість і природну енергію.
- Чудове місце, щоб не хворіти, - зауважив Кітано, і дівчина була змушена погодитися.
Ейпріл опинилася в палаті Свени, затишно згорнувшись у клубочок біля ніг дівчини. Маріанна видихнула - кішка в порядку. Залишалося з'ясувати, що вона встигла дізнатися за цей довгий, нескінченно довгий час. Ейпріл прошепотіла, не відкриваючи очей: "Нам треба поговорити". Маріанна ледь помітно кивнула.
- Свена! - вигукнула вона, - як ти почуваєшся?