Глава Двадцять Третя - Неприємна знахідка

- Де Торвальд? Він загинув? - почали шепотітися студенти звідусіль.
Величезний натовп стояв на подвір'ї академії, і напружено вдивлявся в обличчя ректора. Чоловік мовчав і провокував ще більше запитань. Що сталося? Чи було їм безпечно залишатися в академії? Чи невпинне напруження, що нависло над студентами, нарешті дало своє?
Самюель стояв трохи віддалік від ректора з досить серйозним виразом обличчя. Він майже не дивився на Маріанну, вивчаючи очима решту учнів. Вампір Ельза стояла поруч із ним навіть занадто близько, злякано поглядаючи на чоловіка, дратуючи Маріанну своїм існуванням. Кітано проводив час приблизно так само як Самюель, тільки посміхнувся Маріанні, щойно вона зустрілася з ним очима. Решта викладачів тихо перешіптувалися і серйозно кивали, щойно чули щось нове. Чи були там чутки, чи достовірна інформація сказати було складно.
- Як ви знаєте, - нарешті сказав ректор, - деякі студенти користуються забороненими засобами для підвищення продуктивності праці або відволікання від стресу. Вживання цих речовин переслідується законом, а також призводить до миттєвого виключення з академії.
Деякі студенти помітно зблідли. Підозріло знітилася і Свена, на превеликий подив Маріанни. Дівчині не хотілося робити поспішних висновків, але сусідка поводилася зовсім інакше зараз.
- Цього разу, - продовжив ректор, - ми не встигли вжити заходів і покарати студента. Через передозування шедивроном помер ваш друг і одногрупник Торвальдс Угс. - Знову шепіт пройшовся здивованим і панікуючим натовпом, деякі дівчата почали плакати, - я знову повторюю про вашу особисту безпеку та здоров'я, а також про відповідальність, що настане за застосування подібних речовин.
- Професоре, а як ця речовина взагалі потрапила до нас? - Запитав Люціус Дарквуд із задніх рядів натовпу.
Це й мають з'ясувати поліцейські, - відповів ректор, - вони розмовлятимуть із кожним із вас протягом цього тижня, щоб знайти й викорінити проблему.
Лише зараз дівчина помітила незвично вбраних чоловіка і жінку, які неподалік стояли від ректора. Поруч із ними сиділа німецька вівчарка або дуже близька до того порода собак. Її карі очі цікаво оглядали учнів, а хвіст невпинно смикався з боку в бік.
Маріанна не була впевнена, які стосунки у кішок і собак у цьому світі, а головне, чи побачить ця вівчарка в Ейпріл потенційного ворога. І якщо так, то гордовитого духа варто попередити про таку засідку.
- Мене звати детектив Ісдніл, а це моя колега, - чоловік— поліцейський представився сам, а потім вказав на жінку з собакою, - детектив Детсола. Ми б хотіли поспілкуватися з деякими студентами. Ми будемо підходити до вас, прохання посприяти.
Перелякані студенти ще більш тривожно зашепотілися і почали обмінюватися розуміючими поглядами. Щоб повернути дисципліну в норму, ректор підняв руку і закликав до тиші. Послухалися його хіба що викладачі - студенти остаточно починали впадати в паніку.
Найемоційніших відправили в медичне крило. На подив Маріанни серед них опинилася і Свена. Дівчина плакала і видирала волосся в себе на голові. Її схлипування дедалі більше скидалися на істеричні, вона почала задихатися і, зрештою, впала на підлогу. Маріанна нічим не могла їй допомогти, і лише зголосилася провести до медиків.
- Я допоможу їй, - зголосився Кітано, який уже проводжав невелику групу людей.
Він підхопив Свену на руки, і вони вирушили в лікарняний корпус подалі від гущавини подій. Маріанна залишилася стояти, очікуючи подальших вказівок ректора або хоча б Самюеля. Однак її попросили відійти від натовпу й почекати деякий час.
Маріанна дивилася, як різні групи студентів відводять - когось до медиків, когось в інший корпус, когось на заняття чи гуртожиток. Пересувалися вони групами по 5-10 осіб максимум. В одній із таких груп Маріанна побачила знайому Свени Сігрід. Дівчина вже йшла, але все ж обернулася і посміхнулася Маріанні. Формально вони знайомі ще не були, але все ж були одногрупницями. Дівчина посміхнулася у відповідь і чекати стало трохи легше.
- Маріанно? - Детектив Ісдніл відповідь дівчину вбік і запропонував присісти на найближчу лавку для бесіди.
- Розкажіть про вчорашній день.
- Торвальд запропонував підсісти до мене, - почала Маріанна, - під час промови ректора. Я навіть відмовлятися не встигла почати, бо мені... Мене відволікли, і молодій людині запропонували пересісти на інше місце.
- Хто запропонував? - Детектив впевненим почерком записував свідчення.
- Сам... містер Теравін і професор Міцурі, - відповіла дівчина, і детектив кивнув, - потім ми з містером Теравіном і Свеною, моєю одногрупницею, пішли в мою кімнату гуртожитку.
Детектив подивився на неї запитально, очікуючи продовження пояснення, і Маріанна залилася фарбою.
- Ми з містером Теравіном заручені, - ледь вимовила вона, - моя сім'я...
- Ваша сім'я мені добре відома, - перебив детектив, уважно все записуючи. - Більше ви не виходили з кімнати?

Маріанна заперечно помахала головою. Детектив усе детально записав і кивнув, ніби підтверджуючи свої здогади і думки. Він пояснив їй, що їхнє інтерв'ю - формальність, ніхто навіть не думав підозрювати сім'ю Леромео, і попросив її не засмучуватися через витрачений час.
Вкотре дратуючись через особливе ставлення до себе, Маріанна попрощалася і поспішила на лекцію, що мала ось-ось розпочатися. Самюеля вже ніде не було, і дівчині було не по собі. Від чого насправді загинув Торвальд? І чому саме тоді, коли вона опинилася в академії?