Глава Двадцята - Не маєте нічого проти?

Самюель завис у повітрі біля вікна, даючи змогу Маріанні забратися до нього на спину просто з будівлі. Дівчина закинула речі дракона до Ейпріл на зберігання і, щільно заплющивши очі, вистрибнула у напрямку до червоної луски. Ще трохи і вона б втратила рівноваги, але вчасно втримала баланс. Спина дракона була теплою і привабливою, але водночас із цим Маріанна все ще боялася впасти.
- З тобою все гаразд? - Лаконічно запитав Самюель.
- Так, летимо, - кивнула дівчина, і пара крил голосно вдарилася об боки.
На березі туманного міста, коли ранні сутінки плели свої нитки навколо старих дерев, дракон здіймався в повітря. Стояв запах дощу з грозою, що наближався, - важкий, задушливий, такий, що вкриває щільною ковдрою задухи. Лише політ дарував парі свободу.
Могутні крила дракона, немов вигини мороку, клубочилися в танці з вітром. Дівчині не було страшно. Вона відчувала, як кожним м'язом свого тіла, чоловік оберігає її. Як рвонеться вниз, якщо дівчина не втримається на його спині. Коли Самюель був у вигляді дракона, Маріанні здавалося, що слова зайві, і вона розуміє його на інтуїтивному рівні.
Чувся лише шепіт листя. Дракон плив у небесах, залишаючи за собою сліди, немов стихії, прирученої незвіданим. Навколо лунали голоси природи - шерехи лісу, далекий свист вітру, тиха трель птахів.
Нарешті, коли будинок був далеко позаду, дракон запитав:
- Куди?
У метушні дівчина не зрозуміла, що навіть не знала, де їй належить навчатися. Начебто академія політичних мистецтв тут була всього одна, але вона не знала напряму.
- Академія політичних мистецтв, - підтвердила її здогадки Ейпріл, - на південному заході звідси.
Дракон зобразив дугу своїм тілом і повернувся в заданому напрямку. Невдовзі вони прибули до академії. Вона вражала уяву. Величезна будівля з панорамними вікнами просто в класи стояла посеред зеленого парку, в якому до дерев ледь-ледь доторкнулася осінь. На відміну від її будинку тут погода стояла ясна.
- І що робити далі? - Слабо уявляючи відповідь, запитала Маріанна.
Самюель м'яко приземлився на спеціальний майданчик, підхопив речі й обіцяв повернутися за лічені секунди.
- З упевненим обличчям іти до ректора, - відповіла кішка, - а краще під руку з Самюелем. Він зараз - твій захист.
- Від чого? - Не зрозуміла Маріанна.
Ейпріл промовчала, боячись ще більше налякати дівчину. Або ж вона знову занурилася з головою у свої думки, які звичайним смертним були далекі й незрозумілі. Утім, після всього того, що дівчина пережила, навряд чи вона могла назвати себе звичайною смертною.
Самюель справді повернувся швидко, і вже поправляв невидимі складки й порошинки на своєму одязі. Дівчина хихикнула від того, як педантично він це робив.
- Здається, королівською кров'ю запахло, - пожартувала вона.
Очі чоловіка спалахнули неабияким полум'ям, а єхидна посмішка не обіцяла нічого доброго.
- Скоро на тебе чекає те саме, майбутня спадкоємиця драконячого престолу, - смакуючи кожне слово, вимовив він.
Маріанна, звісно ж, зашарілася. Від їхнього легкого флірту відволікла Ейпріл:
- Питання відкрите - куди йдемо?
- Вам допомогти? - Почувся голос позаду, і трійця обернулася.
До них назустріч ішов Кітано, усміхаючись на всі 32 зуби і радісно махаючи рукою.
- Привіт, Маріанно! - Радісно вигукнув він, і кинувся обійматися.
Перешкодою до їхніх обіймів послужила рука Самюеля, яка так вчасно опинилася між ними.
- Ти допомогти хотів чи лізти до моєї нареченої? - Загрозливо вимовив дракон.
- Тихіше, мачо, - демонструючи долоні й найдобріші наміри відмахнувся Кітано, - ти ректора шукаєш?
Дівчина кивнула, не дуже розуміючи, як їй реагувати на взаємодії двох чоловіків. Кітано знав про її взаємини із Самюелем, а Самюель був упевнений, що Кітано мав свої погляди на Маріанну. І останній це анітрохи не подобалося.
- Дядечко передав тобі документи? - запитав Кітано, показуючи, в який бік їм іти.
- Я втекла.
- Сильно. - Кітано насупився. - Тоді можуть виникнути проблеми. Їм потрібно тебе якось ідентифікувати, щоб прийняти.
- Розберемося, - холодно зауважив Самюель.
- А що ти тут робиш? - Посміхнулася Маріанна, намагаючись розслабити напружену атмосферу.
Мене взяли викладати першому курсу, - знову посміхнувся Кітано, чим викликав майже фізично відчутне невдоволення з боку дракона, - ось допомагаю першій своїй студентці, - але бачачи погляд Самюеля, він виправився, - потенційній студентці. Я ж не знаю, до якого факультету мене приставлять.
У душі Маріанна сподівалася, що їй доведеться навчатися саме у Кітано - знайоме обличчя дуже б допомогло їй в адаптації. Вголос вимовити цього вона не наважилася.
Коридори в академії були оздоблені каменем, як у середньовічному замку. Кітано пояснив це тим, що всі стіни були оброблені драконівським вогнем, а додаткове оздоблення більше заважало, ніж прикрашало будівлю.
- Першокурсники весь час псували дерев'яні панелі, - хихикнув Кітано, - навіть залізні гравюри примудрилися погнути під час невдалих експериментів. Утім, - він перейшов на шепіт, - це тільки офіційна версія. Старшокурсники теж до цього руку доклали, але вже навмисно.
Дівчина посміхнулася, ігноруючи похмурий настрій Самюеля.  Його безпідставні ревнощі здавалися їй проявом дитячого садка, а тому вона просто відмахнулася від його уявної хмари.
- У тому крилі розташовані кімнати гуртожитку, - показав хлопець, - тобі ректор потім розповість, де ти і з ким.
- А хіба цим не займаються помічники? - Маріанна здивувалася.
- Ні, якщо ти з родини Леромео, - відвівши погляд, відповів Кітано. Йому явно було ніяково.
Біля кабінету ректора Кітано попрощався з парою і пішов у своїх справах. Маріанна пошукала підтримку в очах Самюеля, він кивнув, і вони постукали в кабінет. На них там уже чекали.
Седрік Леромео власною персоною сидів на кріслі поруч із немолодого вигляду ректором. Дядько створював видимість розслабленості, тоді як кожна клітинка його тіла була напружена. Він був схожий на кішку в момент перед стрибком - ось вона сидить і нікого не чіпає, але хто знає, що станеться за секунду.
- Дядьку, - вигукнула дівчина, хапаючись за лікоть Самюеля. Дракон мовчав.
- Моя люба племінниця, - Седрік підвівся зі стільця й підійшов до дівчини, - професоре Гаймсворт, наша утікачка опинилася рівно там, де ви передбачали.
- Я не розумію, - ніяково посміхнулася дівчина.
- Щойно ти полетіла з нареченим, - він багатозначно подивився на дракона, - я подзвонив професору, оскільки очікував, що ти полетиш саме сюди. І ось ми знову возз'єдналися, моя люба, а тепер давай перестанемо ламати комедію.
- Професоре Гаймсворт, - не відриваючи очей від дядька, з викликом промовила Маріанна, - з ким укладається контракт на навчання студента?
- Виключно зі студентом, - літній професор дивився серйозно, але за його невеликою борідкою виднілася усмішка.
- Мій дядько, як представник і опікун, може заборонити мені вчитися?
- З юридичної точки зору - ні, - спокійно відповів ректор.
- Алан! - обурено обернувся Седрик.
- Вибач, мій друже, - ректор розвів руками, - але я лише відповідав на запитання юної дівчини. Вона була зарахована до академії, і вона не має жодних передумов для того, щоб ти представляв її волю і бажання. Є лише один фінансовий нюанс, юна леді, за якого я б рекомендував помиритися з дядьком.
Маріанна мовчала, чекаючи на відповідь. Седрик напружено дивився то на племінницю, то на дракона. З останнім їх пов'язували дипломатичні відносини. Тільки дракон залишався надією на швидкий шлюб і союзи з державою.
- Її навчання повністю покриє родина Теравін, - не дав відповісти дівчині Самюель, - як майбутній дружині правителя земель.
- Розумію, - хитро посміхнувся професор, - тоді ви, як її законний наречений, не маєте нічого проти того, що ваша наречена навчатиметься в академії?
- Ні.
- Ти... - очі Седрика налилися кров'ю, і перш ніж він накоїв дипломатичних скандалів у стінах академії, професор вимовив.
- Маріанна і пан Теравін, ви вільні, моя помічниця все покаже. Седрику, я хочу з тобою поговорити.
І поки ректор не передумав їх відпускати, Маріанна схопила Самюеля за рукав і вилетіла з кабінету професора. Що вона не помітила, то це Ейпріл, яка акуратно вистрибнула з капюшона і причаїлася біля книжкової шафи в кабінеті ректора.