Глава П'ятнадцята - Трохи про підгузки

Самюель завів бесіду про свою сім'ю - його сестра не так давно вийшла заміж, тож він мав унікальну нагоду порівняти церемонії одруження в різних країнах.
- Як дядечко дозволяє цьому відбуватися? - Поцікавилася Маріанна. - Виходить, що у тебе відбувається культурний обмін, а в нас - ні.
- Це було однією з умов заручин, - знизав плечима чоловік, - я йому нічого не обіцяв, крім імовірного шлюбу. Він же запропонував мені й жити з вами, і бути присутнім на весіллі, і мало не татом його називати.
- Підозріло, - зауважила Маріанна.
Самюель знизав плечима і дбайливо поплескав себе по кишені, де лежали докази, знайдені в таємній кімнаті. До виходу з дому залишалося кілька кроків, як раптом Маріанна почула дитячий плач. Маленька новонароджена дитина надривалася десь зовсім поруч. Праворуч від виходу з будинку були двері, що вели, наскільки дівчина пам'ятала, до кімнати Хоакіна. Але самого нареченого вже давно не було вдома, тоді що це?
Занепокоєно Маріанна глянула на Самюеля, і він кивнув, підбадьорюючи і підштовхуючи до кімнати. Недобре заходити, поки там немає господаря, але як пояснити цей плач?
У маленькій і зовсім не примітній на вигляд кімнаті дівчина виявила колиску з малюком близько двох-трьох місяців від народження. Дитина втратила соску і тому обурено плакала, привертаючи увагу. У будинку вже нікого не залишилося, і малюк довго б кричав, поки його не знайшли перші мешканці, що повернулися. Дівчина взяла дитину на руки і швидко заспокоїла, наспівуючи якусь пісеньку під ніс. У колисці вона виявила записку:
"Це ВіктОр Леромео, перший і поки що єдиний син Хоакіна Леромео. У мене немає ні коштів, ні можливості забезпечувати його. Будь ласка, не шукайте мене. Я бажаю вам тільки щастя. Юджинія Хара".
- Вітаю, - з краплею іронії сказав Самюель, - у тебе ще не з'явилося невістки, але ти вже стала тіткою.
Дівчина в цілковитому шоці й нерозумінні подивилася на дракона. І що робити? Що робитиме з ним Седрик? Ця крихітка не заслуговує варварського ставлення дядька. Напівкровка без сім'ї та імені - та дядько відправить його в дитячий будинок, щойно побачить.
- Самюель, ми не можемо віддати його дядькові, - серйозно сказала дівчина з благанням у голосі і сльозами на очах, дивлячись на дракона, - він викине його куди подалі.
- Це не твоє місце і не твоє рішення, - відрізав чоловік, - ця дитина не твоя. Ти зобов'язана віддати її батькові.
- Якому батькові, - не зрозуміла дівчина.
- Хоакіну.
- Хоакіну? - Здавалося, минула ціла вічність, перш ніж дівчина усвідомила масштаб драми, яка розгорталася в житті цього малюка.
Віктор - це син Хоакіна, який зараз одружується з Джоджо. Тут мало переживати за реакцію Седрика, тут вирішувати потрібно, що робити з нареченою! Маріанна відчула прилив втоми і поклала дитину назад у люльку. У голові гуділо.
- Він - батько дитини, - спокійно міркував дракон, - нам потрібно віддати дитину батькові.
- У день весілля на іншій жінці, - скривилася дівчина, - на іншій вагітній жінці!
- Ти не винна в цій драмі.
- Але й дитина теж! - Майже кричала Маріанна, ледве стримуючись, щоб не лякати малюка. - Він просто народився і ніяк не заслужив таких безвідповідальних батьків.
- Твої пропозиції? - холодно вимовив Самюель.
- Їхати на весілля, - з образою кинула дівчина, схопила люльку і вийшла з кімнати.
Поки вони вирішували долю малюка, таксі вже поїхало. Можна було замовити нове, але з того, що Маріанна зрозуміла - це не Убер, викликати його не так просто, до того ж воно їде досить довго. Навіть за найкращого розкладу вони б не встигли до весільної церемонії. Дівчина з тривогою дивилася на вже заснулого малюка. На вулиці не було ні душі.
- Відвернися і не дивись на мене, - скомандував Самюель, приречено видихнувши.
Дівчина здивувалася, але підкорилася його проханню, в таємниці згораючи від цікавості, що він там робить. На секунду вона вирішила, що дракон віднесе її у своє королівство, де вони виховуватимуть цю крихітку. Розмріялася.
Маріанна почула звук, як десятки тисяч нігтів перебирали по клавіатурі. Вона розуміла, що комп'ютерів і гель-лаку в цьому світі немає, а тому перебувала в цілковитому нерозумінні від того, що відбувалося. Нарешті, дракон вимовив низьким і протяжним голосом.
- Можеш повернутися.
Дівчина підкорилася й ахнула. Перед нею стояв величезних розмірів дракон. Його червона луска блищала на сонці, а крила занепокоєно здіймалися вгору і вниз у такт його диханню.
- Візьми мої речі.
Маріанна побачила акуратну стопку речей на землі, і підхопила її, закинувши в люльку. Дівчина зрозуміла, навіщо потрібно було відвертатися, і густо почервоніла. Що, якби вона піддалася спокусі й обернулася?
- Сідай.
Дракон підставив своє крило так, щоб дівчині було зручно піднятися до нього на спину разом із дитиною. Маріанна повністю довіряла чоловікові, але їй було страшно. Одна справа відповідати за себе, і зовсім інша - за маленьке тендітне створіння. А якщо він упаде? А якщо замерзне?
- Я летітиму повільно.
Самюель в образі дракона говорив дуже мало і протяжно, тому дівчина вирішила не ставити зайвих запитань.

Із грацією пантери дракон піднявся і почав набирати висоту. Перший поштовх від землі дався дівчині складно - вона ледь не заверещала від страху, стримуючись лише страхом більшим - розбудити дитину в польоті. Але незабаром вона зрозуміла, чому Самюель був такий спокійний і розслаблений. Він летів так м'яко, немов ніс її на руках по галявині з ромашками. Дівчина не відчувала жодного дискомфорту, який часто відчувала під час зльоту і посадки літака.
Незабаром вони опинилися біля чарівного парку, де з висоти Маріанна бачила, як збираються гості. Утім, дракон пролетів цю локацію, приземлившись трохи позаду неї.
- Залиш одяг і йди.
Розуміючи причину такої команди, дівчина знову густо залилася фарбою, схопила малюка і полетіла в бік весільної процесії. У її поспіху була ще одна причина - вона хотіла вчинити по-своєму і попередити наречену про те, що відбувається. Якби вона, Маріанна, виходила б заміж, хіба вона б не хотіла, щоб її попередили про дитину нареченого? Хіба не їй потрібно було б вирішувати, створювати з цією людиною нову сім'ю чи залишити так само, як він залишив попередню?
Дівчина впевнено зробила крок у бік парку, де планувалося весілля. Вона точно знала, що Джоджо зараз у невеличкому будиночку біля входу, куди Маріанна могла потрапити швидко й непомітно для Седрика, Хоакіна і навіть Самюеля.