Глава Одинадцята - Час, час, час - його й нема!

Прогулянці Кітано, Самюеля та Маріанни так і не судилося статися: вибухнула гроза, яка перетворила затишні зелені алеї на суміш бруду з водою. Щойно негода вляглася, діти, одягнувши гумові чобітки, побігли стрибати по калюжах, а Маріанна послалася на ще не зміцнілий організм, тож незручної зустрічі вдалося уникнути.
Наступного дня Седрик викликав Маріанну до себе, що не могло більше затьмарити ранок дівчини. Щоб підкреслити трагічність моменту, вона одягла найтемнішу сукню, що висіла в неї в гардеробі - трохи темнішу за колір фуксії.
- Щось тебе потягнуло на рожевий, - зауважила Ейпріл, поки дівчина красувалася перед дзеркалом, - закохалася чи що?
- Якби ж, - з іскоркою в голосі відповіла Маріанна, - просто він дуже красиво підкреслює мої очі.
- Твої очі підкреслює інтелект, - занудним голосом зауважила кішка, - а не всі ці ганчірки. Краще б книжки читала.
- Встигну, - відмахнулася дівчина, і поспішила до дядька.
Потай вона сподівалася, що там буде Самюель. Їй хотілося знову пограти на нервах у чоловіка, хотілося подражнити самого Седрика показною холоднокровністю на адресу дракона. У цих думках її настрій навіть злегка піднявся.
Седрик чекав її в кабінеті на першому поверсі, куди вона, будучи в новому тілі, ще не заходила. Ейпріл їй намалювала план замку, тож дівчина розуміла, куди і як спускатися, щоб потрапити в потрібне приміщення. І хоча всі продовжували називати будинок замком, від стародавньої споруди він мав лише назву. Стіни були зроблені в теплих тонах від пісочного до гірчичного, підлога - однотонна сіра, але кожен куток прикрашала оригінальна рослина в горщику, що тішила своєю пишною зеленню. Із загального модерну виділялися тільки дивного вигляду люстри і повна відсутність вимикачів. Все-таки дитині сучасних панельок було все це в дивину.
Дівчина постукала у двері кабінету.
- Проходь, Маріанно, - спокійно вимовив Седрік, і дівчина зайшла в кабінет.
У своїй буйній уяві Маріанна бачила нескінченні шкіряні стільці, обвішані скелетами і черепами, а стіни, безумовно, мали бути прикрашені головами тварин (можливо, навіть драконів!), але реальність виявилася нуднішою. Кабінет складався з кількох крісел і столу, за яким і сидів Седрик. З боків розташувалися книжкові шафи, а в кутах кімнати звично розквітають рослини. Дядько сидів за столом і підписував якісь папери, але в приміщенні був тільки він.
- Самюель поїхав сьогодні вранці, - похмурим голосом промовив дядько, - щось трапилося в Ірміріоні - він, як ти розумієш, не став вдаватися в подробиці. Лише запевнив мене, що все під контролем, але на кілька днів йому доведеться покинути нас.
- А чи довго Самюель планував залишатися з нами? - З насмішкою кинула Маріанна. Седрик відповів їй похмурим поглядом.
- Не пам'ятаю, щоб дозволяв ставити запитання, але ні, Самюель був запрошений на весілля твого брата і всі супутні події, які тривають близько місяця. Після цього дракон планував повернутися до себе в країну, - чоловік підняв погляд з паперів на дівчину, - хоча я сподівався, що на той час він би повернувся зарученим.
- Ох, як романтично, - із сарказмом зауважила дівчина, - прямо заручини під час чужого весілля?
- Хоч у коморі, Маріанно, мені байдуже, - Седрик починав втрачати терпіння, - якщо ти не хочеш по-хорошому, то ми організуємо шлюб на політичних засадах, офіційно за договором. - Він дивився на неї випробовувально, ніби ця інформація мала її налякати. - Ти цього хочеш?
Розсудивши, що вона поки що не знає, що це означає, дівчина заперечно помахала головою. Завжди є Ейпріл і Мона, які дадуть відповідь на її запитання. Мона... Утім, її краще не чіпати зараз, поки конфлікт між дівчатами не вляжеться. І чомусь Маріанні хотілося, щоб це сталося якомога швидше.
- У такому разі готуйся до скушок і дівич-вечора перед весіллям - там, звісно, Мона все організовує, але це не означає, що ти можеш пропускати сімейні події.
- Звісно, дядьку, - промовила спантеличена Маріанна і вийшла з кабінету.
Дорогою до себе в кімнату - а з огляду на погану погоду йти залишалося тільки туди або в загальну вітальню до дітей - Маріанна думала про слова дядька. Дівич-вечір - це загалом було зрозуміло дівчині, але що таке скушки? Як до них готуватися? Запізно вона зрозуміла, що й суконь під майбутні події в неї зовсім немає. Потрібно було розшукати Мону, щоб усе дізнатися в неї, але спочатку...
- Ейпріл! - щойно відчинивши двері, голосно покликала Маріанна, - ти тут?
- Чого кричиш? - Сонно пробурмотіла кішка, вилазячи зі свого укриття біля подушки.
- Що таке скушки?
- Не зрозуміла запитання, - позіхнула кішка.
- Щойно, - почала пояснювати Маріанна, - дядько Седрик сказав, щоб я готувалася до скушок. Я не знаю, що це таке.
- Хм... - пробурмотіла кішка і почухала лапою за вухом, - найімовірніше, це пробне весілля. Скушка перекладається з деяких мов, як іспит. Думаю, мова про генеральну репетицію, де всі нюанси будуть опрацьовані.
- Може, мова про вечерю? - З недовірою вимовила дівчина. - Послухай, як звучить: скуууууушка. Ніби щось можна з'їсти.
- Не знаю, жінко, - відмахнулася від неї Ейпріл, - запитай у Мони. У мене є тільки загальні відомості на цю тему.
Маріанна кивнула і поспішила на пошуки подруги. Недобре, звісно, що після всього, що сталося, дівчина йде до Мони лише тому, що вона потрібна їй. Чи так це? Маріанна задумалася. Мона здавалася їй великою дитиною, яка ще не виросла достатньо, щоб зняти рожеві окуляри. Блондинка справляла враження доброї, але шалено наївної панянки, через що багато разів дратувала Маріанну. Але який у неї був вибір? Не ходити на цю скушку, що б це не означало? На жаль, для Маріанни це не було варіантом.
Мону вона знайшла в затишного вигляду їдальні, в якій родина ще не снідала. Це була кімната з урочистих - довкола майоріли діаманти та позолочені чи навіть золоті канделябри. Поруч із вишуканим декором дівчина виявила вінілові програвачі та платівки, а в кутку кімнати допотопного вигляду телефон. Мона сервірувала стіл і займалася декором біля центрального столу.
- Привіт, Мона, - вимовила Маріанна, але її фокус уваги давно відлетів від блондинки, - це що, телефон?
- Так, ми використовуємо його для гострих потреб, - сухо відповіла Мона. - Для використання телефону потрібна енергія дракона. Як ти розумієш, у нас у країні її не дуже багато.
- Я думала у Вейрі драконів узагалі немає, - насупилася Маріанна.
- Так і є, - Мона кивнула, - їхню енергію поставляють до нас у рамках торговельної угоди з Ірміріоном. Телефони нечувано дорогі, і найчастіше ними користуються тільки політичні діячі, - потім дівчина наче згадала, що взагалі-то ображалася на Маріанну, - ти прийшла по лекцію з винаходів? Якщо так, то в мене немає часу.
- Не зовсім, - поспішила Маріанна перебити її, а потім усе ж таки промовила, - вибач мені за те, що я наговорила раніше. Я розумію, що кожен чинить так, як йому підказує серце.
Це не було лукавством - Маріанна справді вірила, що Мона чинить не з поганих спонукань, а просто тому що вона така - наївна й проста. Можливо, це те, що так подобалося колишній господині тіла Маріанни.
Мона відірвалась від розкладання приладів і підбігла до дівчини, щоб міцно обійняти її.
- Я ненавиджу лаятися, - у саме вухо прокричала вона, - давай ніколи більше не будемо сваритися!
- Звичайно, Мона, тільки ти мене зараз задушиш, - ледве вичавила з себе Маріанна.
- Вибач.
Дівчина відсторонилася, але все ще радісно плескала в долоні, уже бурхливо розповідаючи про те, що на них чекає сьогодні та найближчими днями: і про дівич-вечір, і про скушку, наче грамотний таргет, який відповідає на твій запит, щойно ти встиг подумати про нього. Маріанна посміхалася і кивала, вбираючи все, про що так щебетала її подруга.