Глава Десята - Яка в нас велика і дружна сім'я

Маріанна не поспішала збиратися до сніданку. Під час перебування тут головне, що її порадувало - особиста ванна кімната. А для неї, як типової дівчинки, це означало години догляду за собою. Різні баночки стояли на бортику її ванної, і Маріанна вже поспішала ними скористатися. Мона раніше пояснила, де і що знаходиться, щоб дівчина не опинилася в незручній ситуації.
Загалом медицина тут зависла на якомусь традиційному рівні - трави, натуральні інгредієнти, олії. Але для її втомленої шкіри більшого й не потрібно було. Вдосталь накупавшись і заспокоївши свою душу, вона помилувалася своїм відображенням у дзеркалі.
- Маріанна? - Почулося зі спальні, і дівчина швидко накинула халат.
У кімнаті на неї чекала не дуже задоволена Мона. Сьогодні вона була одягнена в якусь подобу піжами з довгим рукавом і коротенькими шортиками, а на ногах у неї виднілися гетри сірого кольору. Дівчина стояла, схрестивши руки, навіть не присівши на диван біля вікна.
- Ти чому на сніданок не йдеш? - Роздратовано запитала вона.
- Приводжу себе до ладу, - як ні в чому не бувало пересмикнула плечима Маріанна, - а що?
- Усі чекають на тебе, - від роздратування дівчина прикрила очі, - тепер, коли лікарі дозволили тобі виходити...
- Я погано почувалася цього ранку, - відрізала Маріанна, - думала, мені дозволено посидіти у своїй кімнаті.
Мона важко зітхнула. Було видно, що їй важко справлятися з Маріанною. "Нова" подруга здавалася їй навіженою і прямолінійною, що було прямо протилежно тому, до чого звикла Мона. Дарма що у них були постійні сутички, вона щиро намагалася бути їй хорошим і близьким другом.
- Маріанно, я розумію, - видихнула вона і сіла на ліжко, - тобі все це чуже, особливо - і тут я підкреслю - особливо з нашими сімейними історіями.
- Драмами, - поправила Маріанна, але Мона пропустила це повз вуха.
- Зрозумій, я виконую роль берегині вогнища, і я перша отримую за твої витівки, - видихнула вона, - будь ласка, давай ти будеш ухвалювати рішення так, щоб ніхто не злився, добре?
- Мона, я розумію, що ми подруги, - щиро промовила Маріанна, підійшовши до дівчини ближче, - але я не буду миритися зі споживацьким ставленням у свій бік. Усі чекають на мене? Не варто. Я можу снідати на самоті. Тебе звинувачують у чомусь? Що ж, - дівчина стиснула губи, - ти сама обрала собі цей шлях і дозволила іншим так ставитися до тебе. А тепер вибач, я все ж одягнуся до сніданку.
Мона схлипнула і вибігла з кімнати, а Маріанна відчула себе винуватою. З моменту пробудження блондинка нічого не робила поганого - навпаки намагалася допомагати дівчині. Але хто справді винен у цій ситуації? Седрик, за те, що вирішує долі інших людей, вирішуючи свої темні справи? Мона, за те, що мовчить у відповідь на проблеми? Чи, можливо, Ейпріл, за те, що дівчину замкнули в цьому тілі?
- Припиняй уже лаятися з нашим єдиним інформатором, - м'яко зауважила Ейпріл, виринувши з-під ліжка. Боляче не любила вона спілкуватися з людьми, - ти б могла дізнатися в неї, наприклад, які в тебе стосунки з Хоакіном були останнім часом.
Маріанна закусила губу, але про свій вчинок не пошкодувала: не в її звичках замовчувати правду в обмін на інформацію або поступки.
Гардероб дівчини ряснів від великої кількості різного одягу, який носила попередня власниця тіла. Утім, нинішня Маріанна завжди обирала стримані образи суворого, але комфортного крою. Цього разу її вибір припав на ніжно-рожеву сукню зі стоячим комірцем і невеликим грайливим вирізом на декольте. Зрештою, Самюель має бути на цьому сніданку.
За столом на неї вже, вочевидь, чекали, але ніхто не подав знаку, що це було поза планом. Уся сім'я і гості весело спілкувалися, попиваючи чай, але не доторкаючись до їжі. В якості їстівного Маріанна побачила м'які булочки та фрукти, а офіціанти розливали теплу кашу - чи то вівсянку, чи то манну, здалеку сказати було складно.
Вільне місце знайшлося біля Самюеля і Кітано, що, мабуть, послугувало невеликою і частково дитячою помстою чи то від Седрика, чи то від Мони. Дівчина привіталася і присіла, але її сусіди по столу не наважувалися з нею заговорити.
Маріанна оглянула всіх присутніх. На чолі столу сидів Седрік - гордий собою з зарозумілим поглядом, але з панікою, яку ледве приховували. Він раз у раз випрямлявся, від чого здавався на порядок вищим, то знову горбився, уткнувшись носом у тарілку. Його одяг був у червоних тонах, вигідно підкреслюючи його природну блідість і величезні очі. Він періодично коментував те, що чув від присутніх, намагаючись видавати з себе привітного господаря.
Поруч із ним по ліву руку сиділа Мона. Її очі припухли й почервоніли, від чого вона вся стала схожа на недозрілу малину. Вона не підіймала погляд ні на кого, і мовчала весь час, перебираючи в руках то яблуко, то ложку від принесеної офіціантом каші. На тлі яскравого чоловіка її персикова а-ля піжама губилася і виглядала запорошеною або брудною.
Ліворуч від Мони сидів Хоакін, який був чимось сильно напружений. Його темні брови зійшлися на переніссі, утворюючи складку, і він раз у раз поглядав у бік яскравої дівчини, що сиділа навпроти. Та дівчина (як пізніше з розмови Маріанна зрозуміла, що її звати Джоджо) була нареченою Хоакіна, і, мабуть, його напружувало, що вони не сидять разом. І хоча Джоджо сміливо і весело спілкувалася, періодично реготала з жартів Седрика, Хоакін був похмурішим за хмару. На Маріанну він, природно, навіть не дивився. Його темне кучеряве волосся закривало половину обличчя, а зараз, здавалося, він і зовсім за ним хоче сховатися.
Зліва від Хоакіна сидів Самюель, але Маріанна лише на секунду (можливо, трохи більше, ніж на секунду) затримала погляд на його масивних руках і ключицях, що ледь визирали, на ледь вологих губах і гострих вилицях. Волосся він зав'язав у високий хвіст, змушуючи Маріанну майже заздрити його слухняності та блиску. Але чоловік мовчав, хоча й сидів по сусідству з дівчиною, і навіть жодного разу не глянув у її бік. Його темно-синій одяг контрастував із тим, що сьогодні вдягла Маріанна. Здавалося, вони взагалі сиділи тут випадково.
Кітано, по ліву руку від Маріанни, теж мовчав, хоча він якраз був у симбіозі з дівчиною - його сорочка була трохи глибшого фіолетового кольору, що мав ідеальний вигляд на її ледь засмаглому тілі. М'язи було видно навіть попри вільний крій сорочки, від чого Маріанна поспішила перестрибнути поглядом на інших.
Ліворуч від Кітано сиділи діти - смаглявий хлопчик, не старший за 3-4 роки, поруч із ним блідого вигляду, наче привид, підліток, і дві веселі дівчатка, одна з яких здавалася ще блідішою за хлопчика поруч із нею. Її подружка була смаглявою, але це була їхня єдина відмінність. На тлі хлопчаків вони іскрилися щастям, таким типовим у її віці. Навпроти дітей по інший бік столу сиділи дорослі - чоловік із високою і дивакуватою зачіскою та його дружина - смаглява білявка. Вони мало розмовляли, але часто торкалися кистями один від одного, а потім зустрічалися поглядами. Їхня легка романтика наповнила Маріанну теплом. Ось, де кохання панує, а не серед її сусідів по праву руку.
Поруч із Седриком сидів дивного вигляду чоловік. На відміну від більшості молодих людей за столом його волосся було коротко підстрижене, хоча й так виднілися кучері, що вибивалися. Його ніздрі здавалися непропорційно широкими, або ж так здавалося на тлі його сильної задишки. Чоловік постійно облизував свої й без того великі губи, по яких періодично стікав то чай, то молочного вигляду каша. Усе чоло його було вкрите тріщинами, нібито він страждав від сухості шкіри, але ніколи не користувався кремом. Загалом, він не сподобався Маріанні.
Поруч із ним і навпроти свого нареченого сиділа Джоджо. На подив дівчини, вона помітила, що у дівчини явно виділяється животик. Соромлячись запитати вголос, Маріанна все ж дійшла висновку, що скоро стане тіткою.
- Яка в нас велика і дружна сім'я, - раптово вимовила Маріанна, дивлячись на Седрика. - Шкода, мама не змогла сьогодні приєднатися до нас.
У її погляді читався виклик і глузування - як же, дружна, та тут кожен один одному горло перегризти готовий у гонитві за кращим місцем під сонцем. У гонитві за статусом і Верхнім домом. У гонитві за грошима.
- Вона трохи пізніше підійде, не хвилюйся, племінниця, - з таким же викликом у голосі відповів Седрик.
І поки між ними в прямому сенсі слова не розгорівся вогонь на столі, Самюель узяв ініціативу у свої руки.
- Що ж, я радий бути частиною такого застілля, - усміхнувся він, салютуючи чашкою з чаєм, - Маріанно, сподіваюся, ти складеш мені компанію сьогодні на прогулянці.
- Маріанна хотіла мені якраз показати території їхнього "замку", - раптово втрутився Кітано, - то, може, ви приєднаєтеся до нас?
- Всенеодмінно, - холодно відреагував Самюель.
Кітано пустотливо підморгнув дівчині, а їй захотілося втекти з цього райського гніздечка подалі.