Глава Четверта - Місія "Вмовити Адама"

Дівчина гортала книгу за книгою, але знання давалися Маріанні важко. Мова тут була такою самою, як і в її рідному світі, але ось географія, політика, навіть деякі фізичні явища разюче відрізнялися від уже звичних їй речей. По-перше, тут було значно менше континентів - усього три. На кожному з них не було великої кількості країн, культурних відмінностей і, як наслідок, нескінченних воєн. Однак, все ж людська натура неминуче бере своє - боротьба за владу тут велася неабияка. Принаймні так було написано в одному з підручників з географії її континенту, де сама Маріанна народилася. На двох інших континентах ситуація була дещо іншою. Зовнішня політика тут розвивалася дуже повільно, оскільки торгівля обмежується рідкісними ресурсами. В іншому всі три континенти в приблизно рівному становищі економічному. До речі, світових воєн тут не було. Щоб доплисти до іншого континенту, потрібно занадто багато ресурсів - відстані вимірювалися в десятках тисяч кілометрів.

- Привіт, Маріанно, - почула дівчина неподалік, однак у кімнаті нікого не виявила. Маріанна злякано озирнулася. До неї підійшла кршка - чорна, з мерехтливими зеленими очима.

- Не бійся, я не заподію тобі шкоди.

Щось у звичках кішки, її грації та голосі нагадувало Маріанні, але вона не могла зрозуміти що. Не те щоб вона часто спілкувалася з тваринами, які говорять, звісно.

- Я змогла домовитися з Адамом на невеличку поблажку для тебе, - майже ніжно промурилкала тварина, застрибуючи на ліжко, - і зможу побути з тобою, доки ця котяча форма живе.

- Ти ж той самий дух! - Здогадалася дівчина.

- Есенція знань, а не дух, - поморщилася кішка, - але ти маєш рацію, ми бачилися біля Бібліотеки. Я - Ейпріл, - вона простягнула свою маленьку лапку.

Не впевнена в тому, що її дії мають адекватний характер, Маріанна обхопила руками лапку і потиснула її, ніби спілкувалася з дуже маленькою дитиною. Ейпріл, так? Тобто гугл помічниця тепер зможе справді бути корисною.

- Дракони?! - Перервавши урочистий момент, майже заволала Маріанна, - чому я про це тільки від Мони дізнаюся?!

- Ти засмучена, я розумію, - промурчала Ейпріл, - але ти мала бути в Бібліотеці 7 днів, а не один. Зазвичай у перший день вивчають дитинство, потім устрій світу, потім підлітковий вік і доходять до якихось життєво важливих моментів. У твоєму випадку, звісно, спостерігається прогалина в знаннях, - кішка облизнулася і повела носом.

- Розповідай усе, що знаєш, - зажадала Маріанна, але кішка продовжувала вилизуватися. Тоді дівчина схопила її на руки й подивилася просто в очі. - Говори.

- Дракони - це міфічні істоти, які вміють літати... - почала своїм тужливим голосом віщати Ейпріл, але потім спіймала загрозливий настрій Маріанни і скоротила свою лекцію до мінімуму, - живуть не на Вейрі, як твоє нове тіло, а в Ірмірйоні - інший континент. Треті землі називають Тіньовими, бо там дуже мало хто живе - пустелі та пустки там і все.

І тільки-но Маріанна почала розбиратися в тому, як працює цей світ, як у кімнату постукали.

- Ніхто не зможе мене почути, тож мовчи! - Зашипіла Ейпріл, загрозливо вкладаючись на колінах дівчини.

Маріанна нервово зітхнула. У її голові творився бардак - що відбувається? Чому все настільки відходить від плану? Вона звикла, що на кожну дію і бездіяльність є наслідок. Ніхто так-то не попереджав її, що і за відсутності вибору все може йти на перевагу рішенням долі, а не її особистим. Маріанна всього лише хотіла тихо полежати і дізнатися більше про цей світ...

- Складно все так перетравити? - Поки Маріанна думала, Мона увійшла в кімнату, тихо замикаючи її за собою.

Дівчина, що увійшла, виглядала стривожено, і нервово терла хустинку, яку для чогось тримала в руках. На Моні була вільного крою туніка і темні лосини. Поки що Маріанна не бачила джинсів або подібного знайомого їй матеріалу, але зовсім не факт, що він взагалі існував у цьому світі. Час було перейти зі стадії заперечення на стадію прийняття, подумалося їй, тепер це не "цей світ", а єдиний, що існує для неї.

- У мене все зовсім інакше було раніше, - тихо зізналася Маріанна.

- Тому я й не розумію, навіщо тобі книжки, - усміхнулася Мона, - ти можеш поспілкуватися з людьми, з дітьми навіть - вони багато чого цікавого розкажуть тобі.

- Ти - людина, так? - Почала було Маріанна, але Мона її перебила.

- Ні.

Мона зам'ялася, а Маріанна витримувала паузу. Дракони, вампіри й перевертні - ким із них могла бути Мона? Чому для неї це складна тема?

- Я - вампір, - зізналася вона, чим не здивувала Маріанну спочатку, - але я не п'ю кров, як більшість моїх побратимів. Я з вимерлого цілющого роду. Наша кров зцілює багато ран, тому мій рід є вимерлим. Ти зможеш прочитати нашу історію в одній із книжок.

Маріанна взяла Мону за руку, чим злегка налякала дівчину. Маріанна могла б обсмикнути руку, зам'яти ситуацію і не торкатися більше білосніжної шкіри, але їй за будь-яку ціну потрібно було показати - я тут, я поруч. А як ще можна показати це, якщо не через дотик? Тепло рук, спокійне серцебиття, упевнений настрій - це те, що потрібно, коли тобі ніяково і коли хочеш сховатися від усього світу. Це було те, що життєво необхідно Маріанні, проте вона вирішила заховати свої проблеми до слушної нагоди. Зрештою, залізти під ковдру і поплакати наодинці з собою завжди було її секретною зброєю.