Пролог

Шум. Нескінченний шум, який зливався в єдиний дзвін у голові. Він не припинявся. Люди метушилися, кричали й гарчали, викликали когось по рації, дракони люто ляскали крилами.
Гуркотів грім чи то від крил, що б'ються, чи то кричали в люті перехожі. Гарчання смерті виходило звідусіль, немов би сама земля хотіла поглинути тіло цілком.
"Я вмираю?"
Дивний рик тривав, буравлячи думки, буравлячи нутро і вивертаючи його назовні. Її голову немов бурили одночасно зсередини і ззовні. Вона знову відключилася, насолоджуючись ненадовго затихлим гарчанням.
Чоловік метався. Він то підбігав до поліцейських, вимагаючи від них допомоги, то в сльозах кидався до тіла дівчини. Кожен його подих нагадував про те, як він не вберіг свою кохану від страждань.
"Пробач мені," - прошепотів він, дивлячись на її бліде обличчя. - "Я не зміг захистити тебе."

***

Голова розривалася як після бурхливої ночі в недорогому клубі - причому дуже не дорогому. Нічого подібного не було - Мері не дарма уславилася "ботаном" серед одногрупників. А Джен казала їй не сидіти пізно над підручниками! Сесія не давала їй перепочинку, дівчина використовувала кожну секунду, щоб вчитися. Однак, коли Мері заснула, вона не пам'ятала. Можливо, вгамована підручниками, вона заснула просто за столом, а турботлива Джен перенесла її...

Ось тільки куди? На дотик постіль була зовсім не її, і навіть не схожа ні на що в їхньому кампусі. Вона була немов із шовку, але такого невагомого, якого ні Мері, ні Джен, ні навіть наймажорніший хлопець з їхнього потоку не відчував у своєму житті. Її свідомість повільно прокидалася, наче літак, що злітав.

Вона не у гуртожитку.

Коли Мері нарешті розплющила очі, то побачила незнайому кімнату. Стеля була зроблена як із тисячі облич, кожне з яких не було схоже на попереднє. Маленькі золотисті роти і порожні золотисті очі дивилися на неї тисячами поглядів. Стало незатишно. Сірий ранок проникав крізь важкі фіранки, торкаючись її обличчя крижаним дотиком. Було ж літо? Чому так холодно? Похмуре освітлення самотнього світильника лише підкреслило чужорідність цього місця. Мері лежала в ліжку, відчуваючи холод на своїй шкірі, і спробувала розібратися, як вона потрапила сюди. Але всі її аргументи розсипалися піском крізь пальці.

Дихати було важко, кожний вдих давався із зусиллям. Мері ледве розкривала свої повіки. Вогник світла освітлював кімнату, чи то символом надії, чи то останнім яскравим плямою перед безвихідною темрявою, що поглинає все своєму шляху. Потрібно звідси йти.

Спроба торкнутися свого обличчя принесла дивний висновок - це була не її шкіра. Ніжна рука Мері, що не бачила маминих городів і рибалок з татом, точно належала не їй самій. Мері придушила внутрішній крик і стрепенулась. Пружина в матраці повинна була скрипнути, але тільки мовчки прогнулась під рукою дівчини. Занадто м'яко для ортопедичного матраца – перина? Мері спробувала підвестися, але виявила, що рухається не вона, а ніби щось інше.

Таке почуття наздоганяє, коли одягаєш величезний костюм для роздачі рекламних листівок. Рухаєш руками ти, не перестаючи відчувати тиск костюмованого зайчика.
- Мері, - прошелестів голос мелодією вітру, ніби не звук долітав до вух Мері, а вона сама злилася з цим звуком.
- Де я? - бджолиний рій питань шумів у її голові, але голос навряд чи міг вимовити одне.

- Не бійся, Мері, - почулося в дальньому кутку, - ти не одна. Я тут, щоб допомогти тобі.
Коли я засинала, то зовсім не потребувала допомоги, - зауважила дівчина, набуваючи сили в голосі, - де я, хто ти і що відбувається?
Вона підвелася з ліжка, але тіло залишалося чужим та невпевненим. Вона відчувала, що перебуває ніби поза своїм тілом.

- Поговоримо?, - Голос звучав все ближче, поки силует кольору морської піни не з'явився перед нею, - я не зовсім людина, тому не можу зрозуміти твоїх почуттів та емоцій, але постараюся відповісти на всі твої запитання.
Мері багатозначно мовчала, лише скоса дивлячись на тінь, що світилася. Якби не мала почуття, що вона в заручниках, навіть пожартувала б над ситуацією - розмовляє з духом! А чи має тіло? Жодної фізичної оболонки за “духом” був помітно, очей, обличчя загалом - теж. Від людського у “духу” були лише контури тіла, де вгадувалися голова, руки та ноги.
Дух мовчав, і Мері підняла брову вгору. Вона чекала. Вона чекала, як хижачка, що вийшла на полювання.

Хто знає, що цей дух хоче від неї? Сказав, що хоче допомогти – не означає, що так воно і є. Вона теж може сказати, що парфумів не існує прямо в обличчя цьому бірюзовому відображенню дійсності.
Мері кашлянула і схрестила руки. Мовчання затяглося.
- Ну? - Простягла вона, проте дух не рухався, - давай поговоримо.
- Твоє перше запитання, – урочисто заявив дух, – ти в Міжсвітовому просторі для перерозподілу душ. А я…
- Душ? - ошелешено повторила Мері.

- …твій провідник шляхом набуття нового тіла.
- Тіла? - Знову перебила Мері.
І зараз відбувається твоя адаптація до нового тіла, а також збирання інформації для переселення, - ігнорував дівчину дух, продовжуючи лекцію.
- Переселення?!
- Твоє четверте запитання, - несподівано продовжив дух, - так, душ. Душа - це моральна і невагома оболонка людини, що містить її світогляд.
- Я знаю, що таке душа! Що це означає?! - Закричала дівчина, але дух знову ігнорував її питання, що перебивають основну суть. Мері залишалося лише слухати.

- …і пам'ять. Твоє п'яте питання - тіла, так, у своєму оригінальному тілі ти досягла критичної точки. У вас це називається клінічною смертю, проте насправді душа на такому життєвому етапі змінює свою оболонку. Іншими словами, відбувається переселення до іншого тіла. Це також є відповіддю на твоє шосте запитання. Ти почнеш жити новим життям, до якого потрібно підготуватися, доки ти перебуваєш у Міжсвітовому просторі для розподілу душ.
Дух нарешті замовк. Дівчина опрацьовувала інформацію. Цей привид насправді працює, як гугл пошуковик. Вводиш запит – отримуєш відповідь. Потрібно було якомога конкретніше сформулювати свою думку, щоб не слухати лекції на тему “що таке таке душа” чи інші філософські поняття.
- Я можу повернутися до оригінального тіла? - Запитала вона. Серце Мері билося так, ніби воно раптом ожило.
- Ні, це неможливо, – відрізав дух.
- Чому це сталося саме зі мною?
- Клінічна смерть є незаперечним джерелом переселення душі.
- Але ж… – дівчина стиснула кулаки, щоб не розплакатися від образи. Вона майже склала всі іспити!