44. Клятва.

Високі двері тронної зали розчинилися, і кожен присутній підвів очі, затамувавши подих. По червоній килимовій доріжці, з гордовито піднятою головою і непохитною впевненістю, йшла Еліанора, її білосніжна сукня, що струменіла легкими хвилями, здавалася живою під сяйвом кристалів. Позаду неї, ступаючи впевнено і владно, ішов Естар, його погляд був зосереджений і холодний. Усі розуміли, що сьогоднішня подія - не просто бал, а офіційне оголошення про їхній союз. Радники до кінця й самі не розуміли, що за хаос відбувався, але ніхто не наважився перечити імператору.

М'яка музика замовкла, а натовп, схилившись у шані, притих в очікуванні. Слуги, охоронці, радники та придворні спостерігали за кожним їхнім рухом, намагаючись зрозуміти: що ж насправді означає цей союз. Естар не став комусь пояснювати, чому в претендентки інше ім'я, власне, так само як з проведенням відбору, який завершився до пуття й не розпочавши. Віана стояла трохи осторонь, вдивляючись в обличчя імператора, сповнена недовіри й обурення, яке так старанно приховувала за маскою шанобливості.

Еліанора зупинилася біля підніжжя трону, а Естар зайняв своє місце на висоті, його погляд усе ще приковував її, наче намагаючись крізь зовнішню маску проникнути до справжніх її почуттів. І хоча їхня зустріч очима тривала всього мить, вона відчувала, як важкість його погляду огортає її, немов невидимий полон, ще сильніший за будь-які ланцюги.

Естар підняв руку, і зал замовк. Його голос, твердий та владний, пролунав чітко, заповнивши собою кожен куточок зали.

— Сьогодні, перед лицем всіх вас, я оголошую цю жінку - Еліанору Вальдестріс - моєю дружиною та вашою імператрицею, — його голос звучав твердо, і хоча в ньому не було тепла, його слова звучали, як наказ, як остаточне рішення, якого не можна оскаржити. — Відтепер вона не лише моя союзниця, а й захисниця цього трону, світу і всього імператорського роду.

Еліанора схилила голову, приймаючи його слова, але не заплющила очей, лише тихо, ледь помітно зітхнула. Вона знала, що зараз настає найважливіший момент, від якого вже не було вороття. Її руки злегка тремтіли, але вона стримувала себе, залишаючись зосередженою й гордовитою.

Естар підійшов до неї, зупинившись настільки близько, що вона відчувала його дихання. Його погляд затримався на медальйоні, який він незабаром мав активувати, на знак їхнього союзу — і як повідомлення її батькові. Імператор підняв руки, щоб символічно торкнутися її долонь у традиційній обітниці, обіймаючи її холодні пальці своїми теплими, сильними руками.

— Клянися, — наказав він, і його голос звучав майже бездушно, — що від цього дня і до останнього подиху ти залишатимешся відданою імператорській короні, її законам і її володареві.

Еліанора відчула, як тягар його слів осів на її плечах, а простір довкола наповнився урочистою тишею. Вона усвідомила, що всі присутні чекають її відповіді, але зараз їй здавалося, що у світі існують лише вони з Естаром, міцно зв’язані чимось, що виходило за межі звичайної клятви чи обіцянки. На мить, коротку мить, вона затримала дихання, її погляд затуманився. Вона глибоко вдихнула, піднявши на нього погляд, і слова самі вирвалися з її вуст:

— Клянусь, Естаре Німріан, що від сьогодні я віддам усе, що маю, служінню імператорській короні та твоїй волі. Клянусь, що захищатиму твої інтереси і оберігатиму цей трон так само віддано, як оберігають серце. Моя вірність буде непохитною, як сама земля цього світу, від нині й до кінця своїх днів. — Її голос зміцнів, у ньому звучала непохитність, і тепер вона говорила так, ніби ці слова лилися просто з її душі: — клянусь тобі не тільки як твоя імператриця, а як… як твоя дружина. — Її погляд не відривався від його очей, і вона бачила, як у його холодному погляді щось ворухнулося, щось майже вловиме. — Я клянуся тобі у вірності, відданості... клянусь, що залишатимуся поруч з тобою, що б не сталося. Віддаю тобі свою вірність, свою душу, своє тіло... своє серце, — її голос ледве чутно затремтів, коли вона завершувала свою клятву.

ЇЇ слова повисли в тиші, й імператор стиснув її руки трохи міцніше. Серце Еліанори забилося частіше, коли він прошепотів щось древньою мовою, навколо з'явилися мерехтливі промені світла, які поступово обвили їхні руки, скріплюючи їхній союз незворотним магічним зв'язком.

Коли магія зникла, Естар нахилився до Еліанори, тихо прошепотів їй на вухо:

— Скріплення союзу сьогодні вночі, тобі особливо сподобається.

Еліанора відчула, як її серце загупотіло, його слова вразили її наче розпечене лезо. Його голос був тихим, але в ньому звучала глузлива усмішка, від якої по її спині пробіг холод. Естар нахилився ще ближче, залишивши ледве відчутний слід свого дихання біля її шиї, і ця близькість заполонила її розум змішаними почуттями.

Вона підняла підборіддя, щоб зустріти його погляд, відчайдушно тримаючи на обличчі маску гордості.

— Чудово, — відповіла вона тихо, намагаючись зберегти спокій. — З нетерпінням чекаю вночі, мій імператоре.

Естар ледь помітно усміхнувся, вдоволений її хоробрістю, хоча у його очах все ще відблискувала тінь невизначеності. Він легким, майже дражливим жестом доторкнувся її губ, немов підкреслюючи, що тепер вона належить йому цілком.

— Тоді насолоджуйся останніми моментами цієї церемонії, — прошепотів він, відстороняючись. — Після опівночі ти дізнаєшся, що означає бути моєю імператрицею.

Еліанора мовчки вдихнула, стримуючи себе, щоб не видати хвилювання. Вона знала, що опівночі, у тиші їхніх покоїв, їм доведеться знову зійтися у поєдинку волі й пристрасті, і ця ніч могла стати або їхнім першим кроком до довіри, або перетворити цей союз на справжню пастку.