37. Ті, хто проти.

Даріас стиснув зуби, відводячи погляд убік, але його кулаки залишалися напруженими, пальці білими від напруги. Обурення, наче неконтрольована буря, кипіла всередині нього, загрожуючи вирватися назовні та спопелити все на своєму шляху. Слова Еліанори вдарили по ньому болісно і принизливо, мов лезо, яке прорізало найпотаємніші почуття, викриваючи те, чого він не хотів визнавати навіть перед собою. Ревнощі. Сильні, палкі, безумні ревнощі.

Відколи вона почала його цікавити як жінка? Даріас сам не знав, коли це сталося, і навіть зараз не міг відповісти на це питання, не те щоб озвучити його вголос. Ні, він був вмілим злочинцем, майстром у своїй справі, і завжди вмів контролювати свої почуття. Його життя було простим і ясним: жодна жінка не залишалася в його ліжку довше, ніж це було необхідно, і жодній він не дарував більше, ніж сам був готовий дати. Серце Даріаса не належало нікому, і він не збирався це змінювати.

Але Еліанора... Вона була іншою. Вона увірвалася в його життя, розбурхала його спокій, змішала всі карти. Він намагався переконати себе, що вона для нього така ж, як усі інші. Але щоразу, коли вона дивилася на нього своїми пронизливими очима, коли зухвало відповідала йому або холодно відкидала його закиди, він відчував, як щось всередині нього стискається, а вени наповнюються вогнем.

Еліанора точно не могла бути тією, заради якої він би все кинув, ризикував життям, чи кинувся у кратер вулкана, щоб врятувати. Принаймні він намагався себе в цьому переконати. Але з кожним її поглядом, кожним дотиком чи навіть словом, ця переконаність розсипалася, мов попіл у вітрі.

— Зате тобі сповна є про що! — огризнувся Лейстер, не в змозі змусити себе заспокоїтися, його голос пронизав кімнату, наповнений гіркотою.

Еліанора видихнула різко, силуючи себе залишатися спокійною, хоча їй самій хотілося кинути що-небудь у нього, аби він нарешті прийшов до тями.

— Я доросла дівчинка і здатна впоратися із труднощами самотужки, — заявила вона, дивлячись йому прямо в очі, наче кидала виклик.

Даріас підняв брову, його очі спалахнули злістю, а язик вистрілив як лезо:

— Ага, і зілля, яке маскує мітку імператора, тобі також не потрібне, так? Вчора вночі в його ліжку, напевне, саме цим ти й займалася? Знімала його мітку? — Його слова були сповнені не лише ревнощами, а й отрутою змішаною з болем, від якого він, здавалося, задихався. — Імператор грає з тобою. І будь певна, він стане причиною твого розбитого серця.

Еліанора не витримала, її терпець урвався, наче повітряна кулька. Вона зробила крок уперед, голос різко зірвався:

— Досить! — гримнула вона так, що навіть стіни, здавалося, здригнулися. Її очі палали люттю, і в цей момент вона була готова дати відсіч усім, особливо йому. — Чим, коли і з ким я займалася - це не твоя справа, Даріасе! Ти зараз поводишся як ревнивий чоловік, якого зрадили.

Він був на межі, але замість того, щоб вибухнути, він просто замовк. Вона продовжила, і її голос став холоднішим, мов крижаний вітер:

— Доки я не принесу тобі "Клинок Примар" — не хочу бачити тебе. Йди до трактиру й розважайся зі своїми леді. Можливо, це зніме твій зайвий запал.

Він був приголомшений, спустошений і водночас розлючений.

Даріас застиг, немов скам'янів. Його кулаки так і залишилися стиснутими, а щелепи — напруженими до хрускоту. Її слова вразили його сильніше, ніж будь-який удар, і в грудях наростала хвиля обурення. Він відчував, як його обпалює власна безпорадність, наче полум'я, якому не знайти виходу.

Його обличчя зрадницьки вкривалося червоними плямами від злості, але він змусив себе ковтнути цей гнів, не даючи йому вивільнитися. Даріас знав, що якби він зараз заговорив, усе тільки погіршилося б. Еліанора здавалася непохитною і незворушною, і хоч він сам би волів кричати й вимагати пояснень, єдина емоція, яку вона демонструвала, була крижана лють.

Він зробив глибокий вдих, намагаючись стримати киплячу лють і приглушити бажання кинути все і дати волю рукам. Але натомість обрав інший шлях. Відвернувшись, він зробив крок назад, потім ще один. Його рухи були жорсткими, як у людини, що ледве стримує себе.

— Як скажеш, леді, — промовив він з гіркою насмішкою, його голос звучав майже байдужим, але під ним ховалася тінь образи та глибокого розчарування. — Може, ти маєш рацію. Може, це і є найкращий вихід. Та коли імператор розіб'є твоє серце, тоді ти згадаєш про моє попередження.

Він зробив останній крок назад і ще раз кинув на неї важкий погляд. В його очах змішалися злість і невимовна туга, яку він намагався приховати. Даріас хотів сказати ще щось, кинути якусь образу чи навіть вибухнути зізнанням у своїх почуттях. Але замість цього він просто мовчки розвернувся і, не озираючись, рушив геть.

Еліанора залишилася стояти в холодній тиші, яка здавалася ще гнітючішою після його відходу. Її серце калатало від гніву та розчарування, але в глибині душі щось стискалося від болю, коли його силует зникав за дверима. Вона втратила щось більше, ніж могла собі дозволити.

***

Німріан стояв біля високого вікна тронної зали, погойдуючи чашку з чаєм, і спокійно спостерігав за краєвидами, що відкривалися з вежі палацу. Його обличчя залишалося незворушним, погляд зосередженим, а рухи - виваженими, як завжди. Коли двері раптово розчинилися і всередину увірвалася Віана, її кроки були рішучими, навіть різкими. Її пальці судомно стискали ланцюжок медальйона, а погляд палахкотів тривогою і підозрою.