35. Артефакт на шиї.

Даріас важко видихнув, намагаючись заспокоїти бурхливу суміш емоцій, що вирувала в його грудях. Нервове очікування підкрадалося, стискаючи його серце залізним обручем. Він продовжував намотувати кола по кімнаті Еліанори, майже стираючи уявну лінію на підлозі. Його кроки були ритмічними, але нервовими, і в тиші кімнати вони звучали, наче тікання годинника перед невідомою загрозою.

Пальці Даріаса постійно рухалися, зминаючи тканину його плаща або несвідомо ковзаючи до кінчиків волосся, немов він боронився від бажання зірвати все роздратування фізично. Він не міг перестати думати про слова старого кухаря Лівера, які, здавалося, не залишали йому спокою навіть на мить. Новина, що Віана зовсім не була тією, за кого себе видавала, вразила його до глибини душі.

"Невже вона весь цей час грала роль, дурячи всіх навколо?" — думки бурхливо крутилися у його голові.

Лейстер намагався уявити ситуацію, якби він не став свідком цієї сцени власними очима. Якби він не помітив, як Віана з легкістю розмовляє з радником імператора, дивлячись йому просто у вічі, не просто як рівня, чи прислуга, вона поводилася так, мов була вище на нього статусом. Її голос не звучав, як голос служниці - не було ані страху, ані покори, жодного натяку на ту скромність, яку вона демонструвала йому чи Вальдестріс.

Даріас обурено стиснув кулаки, намагаючись упоратися з гнівом. Його підозри давно визрівали, але лише тепер усі шматочки пазла стали на свої місця.

"Хто ж вона насправді? Наскільки наближена до імператора?"

Коли стрілка годинника на його механічних часах перетнула другу годину ночі, Лейстер різко зупинився, ніби ця цифра стала останнім випробуванням його терпіння. Чекати більше не було сенсу. Очікування виснажувало його, мов напружений лук, готовий розірватися під натиском. Глуха тиша, що панувала в кімнаті Еліанори, лише підсилювала його тривогу.

Він зупинився, розвернувся і зібрав усю свою рішучість. З обличчя зникла втома, змінившись на холодну цілеспрямованість. Пальці, які досі нервово грали з тканинами його одягу, тепер зупинилися.

***

Магічна лабораторія імператора була залита м’яким мерехтливим світлом від підвісних кристалів, що висіли під стелею у вигляді світильників, які періодично змінювали відтінки кольорів. По всьому просторому приміщенню стояли масивні дерев'яні столи, вкриті безліччю скляних колб, реторт і флаконів із кольоровими рідинами, що повільно вирували під дією чар. Стіни були вкриті стелажами з древніми книгами та сувоями, артефактами різного розміру та форми, запечатаними в захисні сфери з магічним орнаментом, який змінювався, коли на нього падало світло. У дальньому кутку, за столом, укритим інструментами для розбирання та аналізу магічних об'єктів, працював чоловік.

Тарвейн Лендольф май від сили років тридцять п'ять, але виглядав напрочуд молодо, зі свіжим обличчям і м'якими рисами, які не розповідали про численні довгі ночі, проведені в дослідженнях магічних артефактів. Його пшеничне волосся було злегка розпатлане, надаючи йому вигляду вченого, що занурився у свою роботу і зовсім забув про власний зовнішній вигляд. Сірі очі, завжди зосереджені, відображали розум і уважність, властиві лише справжнім майстрам своєї справи. Принаймні Віана саме таку оцінку надавала Тарвейну.

Він завжди був одягнений у білий халат зі срібними вишивками, що вказували на його високий статус у палаці імператора. На шиї висіла шкіряна стрічка з дрібним амулетом, який служив йому для швидкого визначення основної магічної школи артефакту. Під його столом стояв компактний ящик зі зразками рідкісних матеріалів, а поруч із ним — невелика кам'яна плита, що слугувала порталом для екстреного виведення надто небезпечних артефактів. Портал був налаштований виключно на артефакти.

— Леді, зараз глибока ніч, — нагадав він, зітхаючи, проте його голос зберігав неймовірну стриманість. Він підняв погляд від медальйона, який аналізував під яскравим магічним світлом, і в його очах з'явилася тінь роздратування, але глибоко захована за професійною витримкою.

Віана знову нетерпляче постукала пальцями по столу, її очі блищали у світлі кристалів. Вона нахилилася ближче до Рендольфа, її волосся ковзнуло вперед, майже торкаючись стільниці. В повітрі зависло напруження, яке тиснуло навіть на магічні сфери, які, здавалося, прислухалися до її слів.

— Послухай, Тарвейн, — промовила вона, злегка знижуючи голос, але в ньому все ще відчувалася сталева твердість. — Ти головний артефактор імператора, ти маєш працювати швидше, особливо якщо тебе просять про це важливі люди.

Лендольф зітхнув і, розтираючи перенісся, відірвався від роботи на мить. Його пальці були легенько вимазані в залишках сріблястого пилу, яким він зазвичай користувався для активації захисних рун. Він не звик до такого тиску, хоча в його роботі це траплялося часто.

— Леді Німріан, — відповів він рівним, проте злегка втомленим тоном, відклавши медальйон убік, — цей артефакт набагато складніший, ніж здавалося на перший погляд. Тут купа магічних сплетінь. Якщо ви хочете, щоб я зробив все правильно, мені потрібен час. Якщо щось піде не так, і зачепити не ті сплетіння це може навіть знищити половину палацу. Не думаю, що його Величність це схвалить.

Його очі зустрілися з її поглядом, і він побачив, як її щелепа стиснулася від стриманого гніву. Але на обличчі Віани раптом з'явилася ледь помітна посмішка, холодна й обережна.

— Якщо цей артефакт справді такий небезпечний, як ти кажеш, то мені ще більше хочеться знати правду, — її голос став небезпечно тихим. — Тому, будь ласка, прискор свій аналіз. Інакше, — її очі зблиснули, — доведеться пояснювати імператору, чому ти марнував мій час.