32. Перевага чи загибель?

— Ой! — вирвалося з вуст Велестри, яка увійшла до зали. Велестра склала руки на грудях, її підборіддя піднялося гордо, а брови вигнулися в награному обуренні. Ні її погляд, ні постава, навіть ходьба зовсім не виказував жалю. Лутеріс впевнено крокувала в глиб зали. — Що ви тут робите? Ти і твоя служниця, — її голос затремтів від глузливої підозри, і вона майже без церемоній кинула погляд у бік Віани. — Не смійте казати, що ви тут випадково.

Температура повітря між Еліанорою та Віаною значно знизилася від появи ще одної претендентки. Впевненість Віани розтанула, мов солодка вата у воді, власне як і її граційна постава. Толос нервово поправила на собі фартух, ніби намагаючись повернутися в роль звичайної служниці, і трохи схилила голову, ховаючи очі за віями. Еліанора помітила, як її колишня впевненість розчинилася в повітрі, і відчуття тріумфу майже викликало в неї посмішку.

— Велестро, твоя уява, мабуть, іде в ногу з параноєю, — сказала Еліанора, крокуючи ближче до іншої претендентки, її постава залишалася непохитною, а голос звучав невимушено. — А тебе чого сюди занесло?

— Я перша запитала, тож маю право на відповідь! — вона здавалася дитиною, що вперше втратила перевагу в суперечці.

Еліанора вдихнула, стримуючи сміх, що намагався вирватися назовні, і вказала на Віану.

— Якби ти була настільки ж спостережливою, як кажеш, то побачила б, що ми нічого не робимо протиправного. Я тут тому, що заблукала. А моя служниця, — вона з усмішкою поглянула на Віану, яка ще більше згорбилася, намагаючись виглядати непомітною, — люб'язно мене віднайшла.

Віана кивнула, намагаючись зіграти свою роль до кінця.

— Так, так, леді Вальдестріс заблукала, і я... я її знайшла, — прошепотіла вона, опускаючи очі до підлоги й розгублено тереблячи свої руки.

Велестра насупилася, явно незадоволена таким поясненням, але її гнівний порив здавався трохи зменшеним.

— Ти ж єдина претендентка, яку імператор не кликав до себе, щоб почути твою відповідь?

Велестра хотіла вкусити Еліанору і їй це вдалося. Її справді імператор не кликав до себе.

Еліанора відчула, як у неї всередині все завмерло на мить, але вона не дозволила цій слабкості проявитися назовні. Її обличчя залишилося незворушним, а усмішка ледь торкнулася кутиків її губ.

— І що з того? — вона злегка схилила голову, дивлячись на Велестру з іронічним виразом. — Тобі заздрісно, що моя відповідь може бути цікавішою, ніж ті, які ви всі так поспішали дати?

Велестра зціпила зуби, розгнівано зиркнувши на неї. Її очі блиснули від роздратування, і здавалося, що вона ось-ось знову вибухне від злості.

— Імператор явно не бачить у тобі нічого особливого, леді Морвен, — випалила вона, намагаючись ще раз зачепити її. — Можливо, саме тому він так зволікає з тобою.

Еліанора відчула, як її серце заколотилося швидше, але зовні вона зберігала абсолютний спокій.

— Можливо, я не така, як ви всі, — промовила вона, її голос був спокійним і рівним. — Можливо, імператор має на мене особливі плани, і я йому цікава зовсім по-іншому.

Велестра відсахнулася, ніби її вкололи в саме серце. Вона, здається, на мить втратила дар мови, але швидко відновила самовладання.

— Ще побачимо, які у нього на тебе плани, — її голос лунав майже отруйно, і вона з презирством відвернулася, знову готова покинути залу.

Еліанора спостерігала за нею, тримаючи себе в руках, але відчувала, як кожне слово Велестри лунало в її свідомості, змушуючи замислитися. Чому імператор справді не кликав її? Чи це була пастка, чи може він вичікував чогось від неї?

Коли Велестра нарешті покинула приміщення, Еліанора знову обернулася до Віани, яка стояла на місці, ніби боячись поворухнутися. Її очі тепер наповнилися цікавістю і певним захватом.

— Імператор справді не кликав тебе? — запитала вона

Еліанора видихнула, наче важка хмара злетіла з її плечей.

— Ні, — зізналася вона. — Але це не означає, що я цього чекаю. Отже, ми закінчимо розпочату розмову?

Коли погляд Віани знову перемістився на двері, Еліанора закотила очі від роздратування. Зала шепоту була сховищем артефактів, а сюди ходили, мов звичайним коридором.

"Чому тоді, я сюди пробралася з купою артефактів, а зараз - захотів увійшов, захотів вийшов! Що за безглуздя!"

— Залиш нас!

Сухий наказ, тихе зітхання фальшивої прислужниці й все ж Віана направилася до виходу. Голос імператора пройшовся холодними, крижаними мурахами по спині Еліанори. Вона обернулася до нього, і всміхатися їй зовсім не хотілося. Зараз він майже так само дивився на неї, як і тоді.

Імператор стояв у дверному проході, з тією самою непохитною впевненістю, яка завжди виділяла його серед інших. Його очі, глибокі й проникливі, пильно спостерігали за нею, і в цьому погляді ховалося щось небезпечне. Світло з високих аркових вікон обережно падало на його обличчя, підкреслюючи різкі вилиці і міцно стиснуті губи.

Еліанора відчула, як кожен м’яз її тіла напружився. Вона мимоволі стиснула кулаки, намагаючись зберігати спокій. Не варто було показувати свою вразливість - ніколи не варто.