28. Я не маю права обирати серцем.

Естар увірвався в кабінет так, що важкі двері від удару розчинилися з гучним гуркотом і ледь не відскочили назад. Його кроки були рішучими, майже розлюченими, а в повітрі розлилася така напруженість, що, здавалося, навіть стіни відчули його гнів. Його очі, зазвичай холодні й спокійні, зараз палали вогнем, наче всередині нього палала буря, готова зруйнувати все навколо. Вуста стиснулися в тонку лінію, і він зі всієї сили зачинив за собою двері, змушуючи дзвінкий звук прокотитися кімнатою.

— Вперше і востаннє я зробив для тебе виключення! — прогримів він.

Німріан стримував себе, щоб не рознести все навколо, лиш розлючено міцно стискав руки, мов це могло якось йому допомогти.

Тоді як Віана стояла навпроти, схрестивши руки на грудях, наче огороджувалася від цього гнівного шквалу. Вона не відводила очей від Естара, її обличчя залишалося холодним, незворушним, хоча погляд видавав роздратування. Вона підняла брову, виразно показуючи, що його імпульсивність її не вражає.

— Якби ти не втрутився, а витримав вказаний мною час... — почала вона, її голос був рівний, спокійний, але за цією удаваним спокоєм, приховувалося роздратування.

— Тоді що?! — гаркнув Естар, його рука стиснула край столу так, що суглоби побіліли. — Тенебра - це тобі не дружні приятелі, які чесно підпорядковуються наказам. Хвилиною пізніше, і вони б почали висмоктувати з неї енергію, через свої кляті ілюзії.

В його голосі бриніли обурення і турбота, настільки сильна, що він навіть не міг приховати її за маскою імператорської стриманості. Його тіло, що зазвичай випромінювало впевненість і контроль, зараз ніби тріщало від перенапруги, пальці мимоволі стискалися, а плечі злегка здригалися, як у звіра, якого тримали в клітці.

Віана стиснула губи й теж зробила крок уперед, її очі спалахнули від люті.

— Ти так гостро реагуєш, бо ця жінка тобі подобається, — сказала вона, вимовляючи кожне слово чітко, майже кидала йому в обличчя, і в її погляді було помітно роздратування.

Вона з викликом випросталася, піднімаючи підборіддя, а руки залишалися схрещеними, захищаючи її від його імпульсивної енергії.

Естар видихнув різко, майже гаряче, ніби намагаючись стримати всередині вулкан, що ось-ось вибухне. Він схопився за спинку крісла, пальці вчепилися в дерево так, що воно затріщало.

— Ця жінка могла мінімум - з'їхати з глузду, — він говорив хрипло, і на мить його очі потемніли від уявного жаху. — Про максимум тобі не потрібно розповідати.

Його голос зламався на останніх словах, і він ненадовго опустив голову, ніби тягар занадто великої відповідальності впав йому на плечі. Але не пройшло й миті, як він знову підняв очі, сповнені рішучості, і підійшов ближче до Віани, в його кроках відчувалося напруження.

— Заспокойся! — відрізала Віана, її голос різко розрізав повітря, наче батіг, і на її обличчі промайнув відтінок власного роздратування. Вона зробила крок до нього, нахилившись так, щоб їхні обличчя виявилися на одному рівні. — Ти зараз поводишся як закоханий хлопчак, а не імператор!

Німріан хотів щось сказати, але лише ледь помітно смикнувся, ніби розгубившись на мить. Потім його погляд зблиснув, губи злегка розійшлися, щоб відповісти, але він знову стиснув щелепи, ніби розуміючи, що будь-які слова можуть його видати.

Естар мовчав кілька секунд, неначе намагаючись приборкати хвилю емоцій, яка все ще вирувала всередині нього. Його груди важко здіймалися, і він раз у раз переводив погляд з Віани на порожній простір кабінету, ніби шукаючи спосіб зосередитися. Але її слова глибоко проникли в його думки, залишаючи відбиток, якого він не міг просто ігнорувати.

— Закоханий хлопчак? — прошипів він з тихою, але крижаною насмішкою. Його очі зустрілися з неї, в них все ще вирувала буря, хоча він вже почав повертати собі контроль. — Ти ж знаєш, Віано, що я ніколи не дозволяв собі бути таким слабким.

Його голос, хоча й тихіший, все ще був насичений імператорською владою, але тепер у ньому відчувалася гірка нотка. Він зробив крок назад, провівши долонею по обличчю, ніби намагаючись стерти емоції, що ще залишилися на його рисах.

Віана стояла на місці, і тепер її очі змінилися. Роздратування поступилося місцем чомусь іншому — хвилюванню? Підозрі? Її руки повільно опустилися, і вона злегка скосила голову, уважно спостерігаючи за його змінами.

— Слабкість, — повторила вона, але в її голосі вже не було насмішки. — Ти боїшся показати, що тобі не байдуже? Чи ти боїшся, що ця турбота зробить тебе вразливим?

Естар різко підняв голову, його погляд знову став гострим, наче лезо. Він підійшов до Віани ближче, знову звужуючи між ними простір, але тепер у його діях не було такої агресивності, як раніше. Його голос став глибоким, спокійним, але під поверхнею ще відчувалася пристрасть, яку він так намагався приборкати.

— Я не дозволяю собі вразливості, тому що знаю, до чого це призводить, — сказав він тихо, але його слова мали вагу. — У нашому світі будь-яка слабкість імператора - це вирок. А ця жінка... — на секунду він запнувся, — викликає забагато уваги до себе.

Він затих, і його обличчя змінилося, ставши суворим і задумливим. Потім він раптово різко видихнув і відвернувся, зробивши крок до вікна, з якого лилося тьмяне світло місяця. Його постава видавала втому, з якою він боровся.