24. Вузол. Виключення.

Ларіс та Аріана бігли звивистим коридором, пригинаючись і майже зливаючись з тінями старовинної будівлі. Їх переслідували Танебра - істоти з царства тіней, що ковзали мовчки та невловимо, майже розчиняючись у темряві. Чорні мантії та закриті обличчя робили переслідувачів ще більш лячними, змушуючи тремтіти навіть найсміливіших.

Аріана, відчуваючи, як серце калатає в грудях, знала, хто їх послав. Це був Саріон - чоловік, від якого вона втекла, дізнавшись, що носить під серцем дитину. Саріон завжди прагнув влади, і таємниця про її вагітність тільки могла підживила його жорстокий інтерес до неї. Магічний дар, який мала успадкувати їхня майбутня дитина стала для неї важелем для втечі. Аріана хотіла попри все на світі захистити своє немовля, від того, хто міг би нашкодити. Вона не запитувала його думки, навіть не намагалася говорити, мовчки вирішив все самотужки. Переслідувачі, які Саріон відправив за нею, лише підтвердили її думки, які до цього не мали підґрунтя.

— Вони все ближче, — прошепотів Ларіс, стискаючи руку молодшої сестри. — Нам потрібно знайти шлях звідси, перш ніж Танебра нас дістануть.

Аріана кивнула, оглядаючи коридор у пошуках виходу, який би допоміг їм уникнути переслідувачів. Вона відчувала, як тіні змикаються навколо них, ніби сама темрява була на боці їхніх ворогів.

— Я нікуди з ними не піду живою! — з притиском прошепотіла Аріана, її очі спалахнули рішучістю.

Вона поспіхом накреслила у повітрі знаки, що засвітилися м'яким блакитним сяйвом, утворюючи портал, який затремтів, ніби ковзаючи між двома світами. Легка мелодія заграла в повітрі. Тіні наближалися, здавалося, вони були на відстані одного подиху, що підступно лунко відбивався у просторому кам’яному коридорі.

— Ларісе, швидше! — гукнула вона, вхопившись за його руку, і вони разом скочили у портал.

Ледве вони зникли у сяйві, як чорні фігури кинулися вперед, але було вже запізно. Портал закрився, залишивши Танебра самотньо ковзати у темряві.

Вони випали з порталу, потрапивши на вологу траву, вночі десь серед густого лісу. Холодне повітря різко врізалось у легені, і Аріана на мить затремтіла, намагаючись перевести подих. Вона озирнулася, перевіряючи, чи немає поблизу переслідувачів, тоді як Ларіс бережно торкався долонями її ледь помітного живота.

— Ти… ти знаєш, як далеко ми від нього? — важко дихаючи, промовив Ларіс, ще тримаючи руку на її животі. — І чи не могла ти обачніше поводитися?! В мене серце вистрибує, що говорити про твої два...

— З нею все гаразд, не хвилюйся.

— Ти вже знаєш, що це дівчинка.

— Ларісе, я мама. Звісно я знаю, хто в мене в животі, — коротка посмішка лягла на її вуста. — Ми досить далеко, але… це ненадовго. Його слуги знають, як шукати мене, — вона відсунула його руку і втупилась в темряву лісу. — Нам доведеться постійно рухатися.

Ларіс стомлено зітхнув, але не заперечив. Він знав, що будь-яка спроба переконати Аріану залишитися на одному місці буде марною. Вони вже пройшли крізь низку світів і навіть зруйнували не один портал, тікаючи від чоловіка, з яким вона колись мала необачність поєднати своє життя.

— Аріано, — він трохи знизив голос, — що як ми знайдемо спосіб остаточно відірватися від них? Інакше це полювання ніколи не скінчиться.

Вона глянула на нього, здавалося, задумавшись про це раніше, та не наважувалась вимовити вголос.

— Існує один спосіб, — промовила тихо. — Але він надто небезпечний.

— Небезпечний? Що може бути небезпечнішим, ніж все це? — прошепотів Ларіс, озираючись, ніби очікував, що тіні їх почують.

Аріана зітхнула, стискаючи руку, в якій тримала амулет - єдину річ, яку вона прихопила ще перед тим, як втекла від чоловіка. Її очі блиснули в темряві, коли вона нарешті наважилася розкрити йому задум.

— У світі, де створені Танебра, є те, що підтримує їхнє існування за межами їхнього царства, — шепотіла вона, дивлячись на амулет. — Вузол, що живить їхню силу. Зруйнуємо його, і вони більше не зможуть самостійно перетнути межу в жодний світ.

— І ти думаєш, що зможеш це зробити? — Ларіс знав її силу, та й усвідомлював, на що вона здатна, але ця місія здавалася божевільною.

— Я знаю, що це не вихід. Але це шанс на звільнення, Ларісе. Звісно, ми зможемо сховатися, тікати ще багато років, — її голос затремтів, — але хіба це життя? Саріон просто так не облишить спроби, мого повернення.

Ларіс мовчав, опустивши погляд. Він бачив відчай сестри, той непереборний страх, який її переслідував. Він не міг нічого зробити, окрім того, щоб бути їй опорою і йти з нею, навіть якщо це буде край світу.

— Я з тобою, — сказав він нарешті, його слова були рішучими і твердими. — Що б не чекало на нас у світі тіней, ми з цим впораємося.

Аріана вдячно кивнула, ще раз подивившись на амулет, що в її руках здавався єдиною ниткою, яка зв’язувала її з чоловіком, якого вона палко кохала і ненавиділа одночасно. Ще одну мить вони стояли мовчки, поки перші промені світанку не торкнулися їхніх облич.

— Ходімо, — тихо мовила вона, рушаючи вперед. — Час закінчити те, що я почала.

Аріана намалювала символи в повітрі й портал знову перед ними прочинився. Вони увійшли у світ Тенебра.