22. Бібліотека.

Кроки ставали дедалі чіткішими, відлунюючи в глибині коридору, що вів до бібліотеки. Вальдестріс мимоволі притиснула книгу до грудей, відчуваючи, як напруження стискає її плечі. Що б не спонукало когось прийти сюди в таку пізню годину, для неї цей візит був вкрай недоречним. Еліанора й не помітила, як багато часу минуло в бібліотеці, і сонячний день змінився сутінками.

Вона швидко обвела поглядом кімнату, шукаючи укриття. Лише старовинна стіна шаф, заповнена книгами від підлоги до стелі, могла надати їй тимчасовий прихисток. Вона провела долонею над книгою, замикаючи чинне заклинання - приховуючи текст назад. Навшпиньках вона подалася до заднього ряду полиць, ховаючись у затінку між масивними стелажами. Ледь встигла сховатися, як у дверях бібліотеки з’явився високий чоловік. Це був один із радників імператора, лорд Келдіан.

Він ступив кілька кроків усередину, його погляд швидко окинув кімнату, затримавшись на тому місці, де щойно сиділа Вальдестріс. Радник повільно наблизився до столу, вивчаючи залишений слід і ніби щось вишукуючи.

Вальдестріс завмерла, затамувавши подих, але відчуття небезпеки не відступало. Лорд Келдіан зупинився біля книги, яку вона поспіхом залишила на краю столу, і провів рукою по обкладинці.

— Космологія Веалусу, — пробурмотів він, зосереджено оглядаючи обкладинку, а його пальці ледь торкалися книги. — Іменем богів, хто б міг цікавитися настільки старими знаннями?..

Серце Вальдестріс калатало, але вона залишалася в тіні, намагаючись пригадати, чи залишила якісь сліди своєї присутності. Лише б радник не помітив нічого зайвого...

Його пальці злегка торкалися сторінок книги, ніби зчитуючи з них приховані секрети. Він нахилився ближче, а його очі блиснули пильністю, яка видавала давню звичку знаходити відповідь навіть у найменшій деталі. Вальдестріс відчула, як кожна клітинка її тіла напружилася, готова миттєво зреагувати, якщо радник надумає ретельно обшукати бібліотеку.

Тривожна тиша повисла в повітрі, поки лорд Келдіан повільно розвернувся, його погляд наче затьмарився, затримавшись на темних стелажах, де ховалася Еліанора. Він зробив крок уперед, зосереджено вдивляючись у морок. Вальдестріс відчула, як крижаний холод прокотився її спиною: ще один крок, і він її побачить.

Але в цей момент раптово й тихо відчинилися двері бібліотеки і всередину увійшов Лейстер, не надто гучно, але достатньо, щоб змусити лорда Келдіана обернутися. Вальдестріс, захована за стелажами, затамувала подих.

— Ронене, — привітався лорд Келдіан, звертаючись так, мов вони були добре знайомими. У Еліанори це викликало багато запитань. — Як цікаво бачити вас тут у такий час. Невже вам також не дають спокою секрети імператорської бібліотеки? — гигикнув Келдіан з власного недолугого жарту. — Мені передали, що тут хтось нишпорить після відбою. Прийшов перевірити.

Даріас злегка всміхнувся, кидаючи погляд на книги навколо.

— Хіба тут не ідеальне місце для тих, хто хоче збагатити свої знання? Що можна знайти серед книг, якщо не книги?! — жартівливо підхопив Даріас, намагаючись додати до розмови невимушеності.

Лорд Келдіан оцінювально примружив очі, проте зберіг усмішку.

— Ох, можливо, й так, — відповів він, роблячи кілька кроків ближче. — Але зазвичай відвідувачі бібліотеки приходять сюди вдень, а не нишпорять уночі.

У Еліанори всередині все похололо, але вона залишалася нерухомою, розчиненою в тіні стелажів. З її укриття вона могла бачити, як Даріас утримує ледь помітний спокій і намагається з’ясувати, що Келдіан дійсно знає.

— Певно, комусь здалося, що ніч приховує менше відтінків для дослідження, — легко сказав Даріас. — Але все ж… можливо, вам знайомі ті секрети, що зачаровують стіни цього місця?

Лорд Келдіан знову коротко гигикнув, вдаючи, що промовлене його веселить.

— Секрети, кажете? О, безперечно. Бібліотека приховує більше, ніж будь-яка з її книжок здатна розказати. Проте я тут, виключно для того, щоб перевірити, чи не завелося тут правопорушниць, — він склав руки за спину, ще раз обвівши поглядом полиці, ніби шукаючи щось незриме. — Відбір претенденток перетворило палац на справжнісінький хаос. На що тільки жінки не йдуть задля уваги нашого імператора.

Даріас злегка кивнув, ненав’язливо переводячи розмову на загальні речі, аби відвести увагу від реальної мети свого перебування тут. Його слова зливалися у доброзичливу бесіду, але очі трималися напоготові.

— Я, мабуть, приєднаюсь до вашої нічної прогулянки - не хотів би тривожити стіни бібліотеки довше, ніж належить, — мовив Даріас, ніби сам натякаючи на відхід.

Лорд Келдіан задумливо поглянув на нього, ще раз оцінюючи його присутність, але, зрештою, задоволено кивнув.

— Що ж, йдімо. Нехай це місце збереже свої таємниці для тих, хто здатен їх осягнути.

— Ви обіцяли мені провести екскурсію в трактир, коли будете мати вільний вечір.

Лорд Келдіан широко всміхнувся на слова Даріаса, ніби цей спогад про обіцянку неабияк його розвеселив.

— Ах, звісно ж, Ронене! Я й справді обіцяв вам найліпший вечір у трактирі з випивкою в компанії прекрасних леді, — відповів він, плескаючи Даріаса по плечу. — Гадаю, саме сьогоднішня ніч - ідеальна нагода для такої прогулянки, чи не так?