15. Звична частина відбору.

Еліанора швидко зняла сукню, що тепер викликала в неї лише відразу, і обережно натягнула нову, яку їй доставили. Цього разу вона була виготовлена з темно-зеленого атласу, з тонкими золотими нитками, що виблискували на світлі, нагадуючи про смарагди її очей. Сукня облягала тіло майже як друга шкіра, підкреслюючи стрункий силует і плавні лінії фігури. Вальдестріс дивилася на своє відображення в дзеркалі, відчуваючи, як гнів та невпевненість змішувалися з рішучістю і новою порцією впертості.

— Я зроблю це по-своєму, — тихо промовила вона, більше для себе, ніж для когось іншого.

Вона взяла накидку, накинула її на плечі, прикриваючи мітку, яку перед цим змастила зіллям яке дав їх Лейстер. Рубець все ще залишав легке поколювання. Вальдестріс вийшла з кімнати. Їй потрібно було полишити свої думки, зібратися, і найкраще місце для цього був сад, де палацові коридори закінчувалися тишею і запахом квітів.

Еліанора прямувала довгими коридорами, майже не звертаючи уваги на прислугу, що з цікавістю спостерігала за нею. Вона вже навчилася не звертати уваги на шепіт, який супроводжував кожен її крок.

Її ходьба була впевненою, попри внутрішнє сум'яття, Еліанора не дозволяла собі затриматися на жодній з бічних галерей. Її метою був сад - єдине місце в палаці, де вона могла бути сама з собою бодай трішки.

Вона йшла через коридори палацу, її серце билося швидше, ніж мусило б. Вона не вперше цілувалась з чоловіком, та чомусь саме після поцілунку з імператором, емоції в неї все ніяк не вщухали, а думки плуталися в голові. Здавалось, що між ними виникла незрима нитка, яка не давала їй спокою, а ще клята мітка, яка дошкуляла.

"Що це було?! Справді нагорода за сукню, як він сказав, чи щось більше? Чи це я хочу, щоб було щось більше?! Маячня! Я сюди прийшла з однією метою - винести ті кляті артефакти з імператорського сховища і покінчити з цим жалюгідним існуванням!"

Їй здавалося, що в його очах вона бачила не просто прагматичного правителя, а людину, здатну на більше, ніж просто гру в політичну шахівницю. Еліанорі хотілося мати рацію у своїх припущеннях.

Пройшовши повз один із залів, вона раптово почула голос імператора. Еліанора завмерла, відчувши легке занепокоєння коли почула і жіночий голос. Підкравшись тихо, вона підійшла ближче, щоб краще розчути, про що йде мова.

Заглянувши, вона побачила те, що не хотіла б бачити.

Імператор стояв у напівтемній залі, схилившись над Валестрою Лутеріс. Вони були надто близько один до одного, а їхні обличчя майже торкалися. Валестра тихо сміялася, її руки впиралися йому в груди, але він не відсторонився. Навпаки, нахилившись, імператор несподівано і пристрасно її поцілував.

Еліанора остовпіла. Світ перед її очима здавалося, завмер. Відчуття реальності тьмяніло, поки вона спостерігала за цією сценою. Її пальці напружилися, а в голові почало гудіти.

"Це неможливо," — подумала вона. — "Як? Чому?"

Гірке, неприємно-болюче відчуття зради, вдарило її, як холодна вода. Вальдестріс не звикла програвати, ба більше, вона ніколи не змагалася за увагу чоловіка. Це було нижче її гідності, і вона ніколи не зраджувала своїм принципам. Власне зараз, її принципи були ні до чого, та й Естар не був її об'єктом, і все ж, на грудях засіла холодна, слизька змія, яка болюче кусала десь там, де стукало її серце.

Вона відійшла крок назад, але випадково зачепила одну з декоративних ваз, що стояла на столику біля стіни. Кераміка глухо грюкнула об підлогу, і звук вирвав Еліанору з заціпеніння.

Імператор не кваплячись відсторонився від Валестри тільки тоді, коли їхній поцілунок був закінченим. Його синява очей зустрілися з нею. Його погляд миттєво став крижаними. Валестра, навпаки, посміхнулася, ніби знала про присутність Еліанори з самого початку.

— Леді Морвен, — голос імператора був спокійним, але у ньому бриніло щось схоже на сталь. — Ви щось хотіли?

Еліанора мовчала, намагаючись опанувати себе. Вона відчула, як її горло стискається, наче слова не можуть вийти назовні. Їй хотілося розірвати сукню, яку він їй надіслав. Вальдестріс ще ніколи не почувала себе такою дурепою.

— Ні, Ваша Величносте, — зрештою відповіла вона рівним голосом намагаючись не показати, як сильно це її вразило. — Вибачте що потурбувала своєю присутність, завадив вашим справам.

Еліанора відчула, як всередині неї все стиснулося, коли погляд імператора перемістився на Валестру. Сцена, що розгорнулася перед нею, нагадувала їй про те, як швидко може змінитися настрій у цьому світі. Зокрема прихильність того, на чиє серце претендувала дюжина дівиць. Вона не могла не відчути, як її серце завмерло на мить, адже перед нею відбувалася гра, в якій вона зараз не була королевою, а лише пішаком.

— У такому разі, — Валестра заговорила, грайливо торкаючись його плеча, — може, їй краще повернутися... — Лутеріс змовкла, щойно пильний погляд Німріана перемістився на неї знову.

— Я не запитував, — імператор поглянув на Валестру, — твоїх порад, — посмішка з її обличчя зникла, тоді як грайливо-їдка з'явилась на обличчі Естара.

Еліанора могла заприсягтися всіма богами, що Німріан насолоджувався власним влаштованим шоу. Серце Вальдестріс забилося в новому швидкому темпі, коли імператор повернувся до неї, злегка нахилившись вперед, ніби намагаючись з’ясувати її думки. Аура, що коливалося в повітрі, нагадувало їй про надуту до максимуму повітряну кульку, що ось-ось зірветься.