Глава 16

У міркуваннях майже не помічаю, як година закінчується. Віддирати Аші дійсно не доводиться, за часом стежить і з останніми піщинками з'являється перед очима пана. Мене, тобто.

Кажу першому-ліпшому слузі, щоб знайшов Нема і передав приготувати карету. Розшукую господарів – треба ж попрощатися. Інші обійдуться.

– Так швидко? – сплескує руками Лінара.

– Справи, – знизую плечима.

– Угу, – погоджується Лінара, знати не бажаю, що думаючи з цього приводу! Справи, я сказав!

Знову запевняю, ніби буду на конклаві, і, нарешті, вибираюся з кодла Владик та до них подібних, виводячи Аші за руку.

Коли піднімаємось назад на злітний майданчик, Нем уже чекає. Проводити ніхто не біжить, що не може не тішити. Напевно. Ні, ну могли б і позначити, звичайно, що їм не зовсім байдуже, чи їду я. Але, мабуть, краще, що не позначили, бо з цими позначеннями іноді й кінці віддати недовго, до того глибока небайдужість.

Аші посміхається, дивиться у вікно на приймальну ромашку, що віддаляється в західних променях. Надвечір стає прохолодніше, гадаю, чи не накинути дівчині на плечі камзол. Та тільки зазвичай так і починається: спочатку камзол, а потім і маєток віддай. Покривалом із сидінь укриється, якщо замерзне.

Втім, не схоже, щоб Аші мерзла, все ще розпалена, посміхається.

– Дякую, Джаре, – шепоче.

Киваю. Сам поки що не вирішив, чи нагадувати, що взагалі-то я господар, чи нехай так. Раптом ще куди вийти доведеться, хто цих Владик знає, яку пакість вигадають. Мабуть, перемивають кісточки нам обом у тридцяти колінах.

– А що вони казали про Артефакт Часу? – питає раптово.

Дивлюся на неї, ну от, почалося!

– Ти знаєш, що це таке? Жила ж у землях Часу?

– Знаю, звісно, як і будь-який Артефакт – річ, наділена особливою магічною силою. Тільки я не зрозуміла, чому Владика Ферт сказав, що він слабий?

– Строго кажучи, це не Ферт сказав, а Ерія.

– А хто вона?

– А хто її розбере. Заявилася на конклав із проханням віддати Артефакт. Ну чи не нахабство?

– А казав, що «нічого особливого, Владикам нудно просто».

– Може, й так. Поки сам не побачу – нічого не скажу. Щоб Владика Сліду слід втратив? Щоб Камінь Спорідненості спорідненість визнав? Ще й Артефакт Правди... Простіше вирішити, ніби вони змовилися.

– Артефакти?

– Хранителі!

– Навіщо?

– А я звідки знаю?!

– Ну, може... припускаєш.

– Післязавтра припускатиму. Хочеш, запрошу Ерію до нас на вечерю, познайомитеся. Теж щось припустиш.

– Що ти? – лякається Аші. – Не хочу!

– Чому? – цікавлюсь. – Чи й на вечерю вже не хочеш?

– На вечерю хочу. Тільки не на Ерію.

– Та що ж, я тобі її з'їсти пропоную?

– Не треба нікого їсти! Я краще з тобою. І твоїми висновками, – усміхається.

Що це мої висновки зацікавили? Дивлюся підозріло.

– Аші, чому ти прийшла до мене? Адже все було підлаштовано так, ніби це Джерело напало на вас.

– Та хто в тій каші що зрозумів? Я-но точно нічого одразу не зрозуміла. Потім уже плітки чула, звісно. Але я на той час у вашому домі жила. Вже ви-то, володій Артефактом, напевно ним користувалися б?

– Та його ж використання визначити неможливо, принаймні не володіючи іншою силою чи Артефактом.

– Так, напевно. Я про це не подумала, – погоджується Аші. – Я навіть до ладу не знаю, як він діє.

– Може зупинити час на кілька хвилин. І навіть відмотати на кілька секунд назад. Зовсім трохи, але іноді й цього достатньо, щоби виправити щось важливе, – зітхаю.

Був би він у мене... Хоча, як знати. Може, й не відмотав би. Заднім-то розумом всі здатні, а в процесі спробуй зміркуй.

– Тому вони й вважають, ніби він слабкий? Чи є щось сильніше?

– Наскільки мені відомо, Владики Часу у нашому світі ніколи не було... і сподіваюся, ніколи й не буде. Не можна таку владу віддавати в одні руки. Для деяких і кілька секунд – вже величезна перевага. На конклаві його завжди особливим щитом відгороджували, щоби ніхто не користувався під час прийняття рішень.

– За кілька секунд і вбити можна, – шепоче Аші.

– Ось-ось, – погоджуюсь.

– Як же на нього могли напасти?

– Це практично неможливо. Тільки Джерело й може.

– Обернувши силу Часу проти нього ж?

Киваю.

– І більше ніхто?

– Ну і ще Двері, мабуть. Якщо добре прорахувати, коли і куди відчинити. І що випустити. Хоча, за великим рахунком, можливо, будь-хто зміг би зловчитися. Владики, знаєш, спритні тварюки.

Аші з цікавістю мене оглядає, наче вперше бачить.