14. Вовк в овечій шкурі

Я вляглася спати, наче нічого і не бувало. Світану довелося ще раз сходити до ванни. Звісно я знала "нащо" та "через кого". Чи відчувала на собі якусь провину? Ні. Певно ця риса мені не притаманна. І, взагалі, рідко жалкую за минулим. Адже, саме завдяки власному минулому - існую сьогоднішня "я".

Наступного дня все йшло відповідно за графіком: сніданок, засідання ради, обід, вільний час. Загалом нічого особливого, окрім двох чоловіків... Світан увесь день ховав від мене очі, але то зрозуміло "чому". А от, що трапилося з регентом? Ми, звісно, створюємо вигляд не надто знайомих людей, але нащо так відверто мене ігнорувати? Навіть у ті моменти, коли ми наодинці випадково зустрічаємося у коридорах?! Тьфу! Чхати хотіла на його раптові зміни настрою!

Минулого вечора я домовилася зустрітися із радницею Феодосією. Приваблива жінка, з незвичним блакитним відтінком волосся, лагідною посмішкою та відмінною репутацією у королівстві. В народі її прозвали - "серцем доброти". Загалом жінка працювала у сфері гуманітарної допомоги, благодійництва, а також мала довірений грошовий фонд, що стягувався з підприємців та перекидувався на потреби менш забезпечених регіонів. Феодосія частенько була послом доброї волі в інших королівствах, чим прославилася й за межами Еллею. Ця жінка являється моєю абсолютною протилежністю, адже я ніколи не цікавилася проблемами інших. Феодосія мені потрібна не тільки як союзник, але й живий приклад для наслідування, щоб у найшвидший термін отримати прихильність народу.

Оскільки у нас не офіційна зустріч, то вирішила одягнутися скромно, у спокійні тони й без об'ємних прикрас. За "легендою", це дружня зустріч без супроводження, але я не настільки довіряю цій панночці, аби відіслати захисника. Отож наказала Світану триматися поруч і спостерігати з відстані за нами, але не наближатися без відповідної загрози. Для чоловіка наказ був порятунком, бо той ще не міг впоратися з подіями минулої ночі.

З Феодосією ми зустрілися на головній площі, біля центрального фонтану. Жінка мене здивувала своїм вбранням. Білосніжна сукня до колін, такі ж чобітки, короткі рукавички з мережива й маленький капелюшок з червоними трояндами. Посеред людського натовпу жінка виділялася білою плямою. Її важко було не побачити. Стало до бісиків цікаво, чим вона керувалася, коли підбирала одяг.

- Евелін! - з квітучою усмішкою мене привітала. - Я так рада з тобою прогулятися! З нашою роботою так обмаль часу ! - не змовкала жінка.
- І справді, - витиснула зі себе посмішку. Чим вона займається, коли часу не вистачає?
- Я б хотіла пройтися по ринку, а потім до ювелірного, ти не проти?
- З радістю складу тобі компанію.
- Чудово! - плеснула у долоні. - Знаєш, я ще з першої зустрічі хотіла з тобою потоваришувати, - я слідкувала за її емоційною аурою й бачила лукавство. - А на вчорашньому бенкеті взагалі! Ти така гарненька була. Чоловічий фрак неймовірно личив. - йой, жодного слова правди.
- Справді? - хитро зашкірилася.

Інтуїція мене не підвела. Я підозрювала, що образ Феодосії надто прекрасний, аби бути правдою. Отже, вона теж веде свою гру. Але для чого їй я?

Якийсь час ми гуляли ринком, скуповували смаколики та віддавали дітям. Ті у захваті бігали репетувавши на всю вулицю. Сама жінка випромінювала роздратування. Спершу я не розуміла, нащо вона те робить, якщо самій не подобається, але потім дійшло.

- Я відійду в туалет. Зачекаєш на мене?
- Не хвилюйся, я не кваплюся.

Феодосія зникла за стінами громадських туалетів, а я підійшла до прилавка вуличних прикрас і роздивлялася товар.

- Ви бачили? - чоловічий гомін був зовсім поруч. - Там Феодосія!
- Так, бачив. Пригостила мого малого цукерками.
- Як нам пощастило, що серед вельмож є хтось настільки чудовий!
- Може вона свята?
- Чшш! - буцнув того у плече. - Може і так, але не говори це в голос!

Чоловіча компанія пішла далі й більше не могла почути їхньої бесіди. Але це не має значення. Тепер зрозумілі всі сьогоднішні дії Феодосії...

Це все гра. Від одягу до манер. Чудово пропіарена гра. Білосніжна сукня, щоб привертати увагу. Показова доброта та милосердя. Ніжна усмішка за якою приковується щось інше... Як цікаво! А я їй навіщо? Якщо подумати, ми все робили разом, але про мене ніхто й не питав. Можливо я для підсилення образу Феодосії? Гра на контрасті? Якось мало, має бути щось більше...

Феодосія поверталася з широкою посмішкою. Вона увесь день всім посміхається, цікаво, чи не болять у неї щелепи?

- Куди тепер?
- Є ще одне місце, куди б я хотіла навідатися, - хитро примружила очі.

Тепер я напружилася. Інтуїція кричала про щось погане. Феодосія не була сильним магом, отож намагалася проникнути в її свідомість. "Зовсім скоро!"
Ми повернули у менш людний квартал, потім ще кілька вулиць й таємний прохід у стіні провів нас до закладу, куди потрапляють жінки позбавлені репутації. Бордель. Зрозуміти було не важко. Дешева вивіска, запах жіночих парфумів разом з афродизіаком. Бордель для середнього класу. Цікаво, нащо ми тут? Я зазирнула у думки Феодосії й побачила план дій.

Жінка хотіла завести у віп кімнату, запросити кілька чоловіків, а потім обіграти ситуацію зі злодієм та жертвою. Що це я завела її у таке місце й хотіла порозважатися таким чином. Виставити мене пропащою жінкою і знищити репутацію.

Феодосія виявилася вовком в овечій шкурі. Як мені вчинити? Треба її якось переграти.

- А що це за місце? - увімкнула дурепу.
- Це невеличкий ресторан зі смачною кухнею, - вже потішалася бідолашна, - ходімо на другий поверх, покажу своє улюблене місце.

Ми піднялися й зайшли у кімнату з фантазій Феодосії. Два вікна, круглий стіл зі стільцями та велике ліжко. Це точно ВІП?

- Сідай, я піду замовлю кілька страв.
- Як скажеш. - погодилася.

Жінка зникла за дверима, а я не гаяла часу. Вилізла через вікно, не без травм спустилася на землю й поквапилася до людної вулиці. Я хотіла привернути увагу кількох перехожих, але побачила місцевий магічний патруль. Двоє молодиків та один старший. Прекрасні кандидатури для мого спектаклю.

- Ем...Пробачте мені, - невпевнено почала, одразу змінивши свій зовнішній вигляд у їхній свідомості. - Ви ж охороняєте спокій людей?
- Так. У чому справа, юна панночко?
- Розумієте, я випадково побачила, як її світлість радниця Феодосія, заходила у будівлю з двома чоловіками. Але довго не виходить. Я хвилююся, може з нею щось трапилося.
- Феодосія? Та що може трапитися з такою важливою особою?
- Розумієте...- робимо схвильований вигляд, наближаємося до старшого охоронця і шепочемо, - то не просто будівля, то бордель.
- Дідько! Хтось хоче насміхнутися з радниці.

Мене попросили показати дорогу, що з радістю зробила. Охоронці вриваються до борделю, знаходять розгублену Феодосію у віп кімнаті з двома чоловіками, а я тихенько зникаю. Ідеально розіграна партія!

Світан неочікувано виплив серед натовпу. Впевнена, він бачив всі мої подвиги до цього моменту й знає, як не вдало приземлилася після втечі. Я притупила біль чарами, але Світан вирішив підхопити за талію, аби зменшити навантаження на ногу.

- Дякую. - тихо промовила.
- Це було небезпечно. - нахмурив брови. - Якби ви ще почекали хвилину, то я б встиг допомогти вам спуститися.
- Сьогодні вирішила діяти самотужки. - піднесено сказала.
- Але у вас є я?! - невдоволено ляпнув. - Навіщо робити щось настільки абсурдне?
- Пф! - обурилася. - Не я ж увесь день ховаю погляд та ніяковію.

Чоловічі аж здригнувся. Невже сподівався, що не побачу ці зміни? Його сірі зіниці, вперше за сьогодні, глянули на мене. Раніше він дивився холодно, відсторонено, рідше з цікавістю. Я ніколи не читала його емоції магією. (Хіба він сам не контролював себе й емоції виривалися назовні, де не можливо було опиратися природним вмінням навіювача.) Зараз його погляд мав загадковість і мені ніяк не вдавалося розгадати, про що він думає.

- Чому мовчиш? - питаю.
- А що ви хочете від мене почути?

Я посміхнулася і змовчала. Чоловік допоміг дійти до зупинки, де розташовувалися карети кристалу, всівшись в одну дісталися до палацу. На дворі вже смеркалося, певно цілителя краще покликати завтра.

- Світан! - болісно скрикнула.

Перед палацом приховані сотні захисних амулетів, бар'єрів та чар захисту. Тому не дивно, що втратила концентрацію й хвиля болю різко накрила. Захисник зрозумів у чому справа й взяв на руки моє слабке тільце. Коли біль трішки притупився, спробувала знову почаклувати над знеболенням.

- Евелін! - суворо крикнув...Лукаш?