6. Хто цей чоловік?

Я шоковано кліпала, де ж охоронці? Чого королівська гвардія не схопить вбивцю, не змусить того стати на коліна та схиливши голову благати про помилування?! Натомість ніхто й кроку не зробив. Усі затамували подих чекаючи, що скаже юний король.

- І чим провинився мій двоюрідний дядько, Клод?

Родич короля? Чого охоронці й досі не рухаються? Вбивця спокійно протер лезо меча до свого рукава, а вже після став на одне коліно:

- Ваша світлість, регорнн Ерс зрадник, котрий заслуговує смерті. Завтра я доповім вам, як належить.
- Добре. - погодився малий. - Приберіть тут і продовжуємо свято.
- Ваша світлість, мені потрібен дозвіл на пошук нового радника. - заждіть, це Клод? Бледа Клод - регент?!
- Дозволяю! - відмахнувся король. - Вибереш кого хочеш.

Слуги швиденько прибігли, забрали тіло, витерли кров, наче нічого і не було. Музиканти продовжили гру. Люд, ще деякий час не наважувався рухатися, але вже після кількох хвилин затанцювала перша пара, а за нею і всі решту.

Регорнн Ерс Рауль - третій радник короля з питань зовнішніх справ. Весь рід Ерсів вже кілька поколінь входить до світлої ради. Оскільки кожне королівство має назву свого правителя, але населення земель різнорасове, то триста років назад було вирішено, що рада ділитиметься на світлу та темну. До першої входять 11 радників, а до другої 11 агар. Відповідно, радники займаються справами світлих магів, а агари - темних.

Якщо доля така ласкава і регент самотужки звільнив місце радника, то обов'язково маю цим скористатися! Піднявшись туди, мій батько не матиме жодної влади наді мною. Я стану вільною! Загорівшись цією ідеєю, вже не могла ні про що інше думати.

Король звичайне дитя, іграшка в руках регента. Єдиний, хто тримає реальну владу у своїх руках Бледа Клод. В цей момент мені було начхати на всі погані плітки про нього. Про численні вбивства, злочини та окупація влади. Це все дрібниці. Клод єдиний у цілому королівстві, хто має можливість дати мені те, чого так сильно бажаю - право творити власну долю!

Регент невдовзі покинув бенкетний зал і я немов ошпарена вибігла за ним. Чоловік повернув у сад, досить швидко переміщаючись по стежках. У королівському саду я була кілька разів, але і подумати не могла, що тут є якісь потаємні місця. Клод зник раптово, притулившись до масивної стіни, котра, здавалося, несла декоративний характер.

Я завмерла в очікувані. Підійти до стіни, щоб знайти якийсь механізм, чи піти геть? Певно друге. Якщо це місце таємне, то регент може мені швидше нашкодити, ніж вислухати.

- Так-так... - пролунало у мене за вухом. - Що за щур лізе у мої справи? - чоловік направив на мене меч, котрим недавно вбив радника.

Наші погляди знову зустрілися. В грудях різко не вистачило повітря, з голови до ніг мене вкрили сирітки. Аура, котра належала цьому чоловікові була настільки тяжкою, що й слово важко вимовити. Ненависть, злість, розчарування, смуток, радість, збудження, жага до вбивства. Набір емоцій для безумця! Ці почуття мали настільки насичений колір, що у мене виникло німе питання, як одна людина може стільки відчувати одночасно?

- Хто ти така? Чому пішла за мною?

Що мені відповісти? Це була дурість. Він з легкістю вб'є, якщо відповідь не сподобається. Але у мене немає два життя! Що мені сказати? Правду? Чи не варто?

- Ти змушуєш мене чекати. Я ненавиджу очікування. - чоловік замахнувся мечем для удару.
- Ви мені сподобалися! - випалила без логічного підґрунтя! Перед обличчям смерті, чого тільки не скажеж, чого тільки не зробиш...  Така дурня спрацювала і чоловік повільно опустив зброю. Його світлі брови нахмурилися, а на обличчі з'явилася лукава усмішка.
- Як це розуміти, юна пані?
- Мене звати Евелін Октар. Сьогодні мені пощастило вас зустріти й щиро захопитися. Яким би нахабним не звучало прохання, та я б хотіла, щоб ви розглянули мою кандидатуру на місце радника.
- Ха-ха! - зареготав той. - Давненько мене так не веселили. Зробити з тебе радника взагалі не проблема, але, де моя вигода?
- Я стану для вас найціннішим пішаком. - впевнено заявила.

Чоловік схилив голову і мовчки роздивлявся мене. Серед його емоцій зникли - злість, ненависть, радість та розчарування. Тепер найяскравішою емоцією стала - цікавість. Однак, тривало це свято не довго. Різко все зникло й жага вбивства взяла вверх!

- Інтригуюче, але ти сьогодні помреш. - виніс безжалісний вирок!

Чоловік ліниво змахнув мечем і притулив кінчик леза мені до грудей повільно натискаючи. Я схопилася за лезо у боротьбі за своє життя. Кров цівкою стікала з долонь, по руках, крапаючи на землю та побруднивши сукню.

- Якщо я сьогодні помру, то ви втратите більше!

Чоловік на мить засумнівався. Його пильність трішки послабла, а помирати мені хотілося менше всього. Я вклала усі свої магічні сили, як навіювача, щоб проникнути у його свідомість. Правда після користування цієї, ще не розкритої здібності доведеться заплатити. Регент відходить на два кроки й направляє зброю собі у живіт. Мені вдалося! Ще кілька секунд і чоловік жбурляє меч далі від себе. Сподіваюся так у нас розмова складеться. Мої чари слабнуть і Клод виривається. Сподіваюся після повноліття ця сила розкриється повністю, а не лише її короткі відголоси...

- Навіювач? В сім'ї Октар?!
- Сподіваюся, ваша світлість розуміє, щойно могли загинути ви.
- Аха-ха-ха! - він точно навіжений, серед емоцій жодного страху, проте яскраве збудження. - Так, міг. Я недооцінив тебе. Мене цікавило, якими будуть твої дії, якщо загрожуватиме смерть.
- І що?
- Ти мене не розчарувала. Сьогодні повертайся додому, виклич цілителя. Не варто залишати шрами на цих тендітних ручках. Завтра я навідаюся до помістя Октар, там і продовжимо бесіду.
- Тоді дозвольте йти.

Я вирішила не перечити регенту. Впевнена, він людина слова. Все склалося на диво чудово!

Телепортом дісталася домівки, таємно викликала цілителя і сподівалася, що брат не згадає про мене мінімум до завтра. Однак, не сталося, як гадалося і він приперся. Лукаш залетів до кімнати з криками, де я вешталася стільки часу. Цілителька майже закінчувала з моїми ранами, але брат зрозумів все по брудній сукні.