Розділ 5.1

Величезний особняк, побудований у неповторному готичному стилі: темний камінь,  загострені башточки, вітражні стрілчасті  вікна  і ліпнина. 

Оскільки розташований він на перетині світів, то я ризикнула перенестися просто зі своєї квартири. 

Машину довелося відігнати в майстерню, поломка виявилася серйознішою, ніж передбачалося спочатку. 

І ось стою перед  цим особняком і не наважуюся увійти... 

Сосни на тлі пронизливо-синього неба – що може бути прекрасніше? 

Зовсім недавно пройшла злива. Перша цієї весни справжня злива – з блискавками  і громом. 

Потім знову виглянуло сонце – пробилося крізь проріхи  в хмарах, наче крізь діряве полотно.

Запахи моря і хвої, розбавлені ароматами сонця і дощу, чарівними хвилями розтікалися  у  посвіжілому повітрі.

Навколо особняка  розкинувся  старовинний сад: вимощені каменем, вузькі стежки, невеликі фонтанчики, тінисті альтанки.

Невже все  це тепер  належить мені? 

Широкими сходами піднялася  я  на ґанок, оперезаний ліпною балюстрадою. Відчинила важкі двері.

Звісно, я чудово знала, який вигляд має особняк зсередини – дядька час від часу відвідувала.

Нескінченна кількість кімнат –  явних  і потаємних. Лабіринти звивистих коридорів. 

А ту частину, яка впирається  в інший світ, і зовсім можна розширити до неймовірних розмірів.

На стінах – портрети  у важких і запорошених рамах. Дядько Людвіг надзвичайно пишається предками. 

А на мій смак... Я б їх прибрала. 

Звісно, це і мої предки теж, але мене в сім'ї вважають недоробленою напівкровкою. З матір'ю не пощастило.  Бо моя мати –  звичайна жінка, без магічної сили.

Батько  мене зачав і швиденько змінив місце проживання – звалив собі в інший світ, абсолютно не піклуючись про мою подальшу долю. Типова, загалом-то, історія...

Родичі від мене відсахнулися. 

Усі, крім дядька Людвіга. Він викупив мене в моєї матері, заплативши чималі гроші, знайшов прийомних батьків – бездітних чарівників, дав кошти на утримання й навчання. 

Дядько завжди казав, що навіть крапля чаклунської крові здатна створити магію. І не помилився. Магія проявилася в мені рано, обрушилася наче цунамі, закрутила стихійним вихором...

Зазвичай, напівкровки мало на що здатні і залишаються жити серед людей.  З них виходять хіба що цілителі непогані та ворожки. 

Однак я не тільки увібрала в себе силу батьківського роду, а й отримала  спадщину: здатність розуміти мову чарівних коней. 

Зовсім недавно  дядька зізнався:  він забрав мене, бо знав: я зумію стати повноцінною відьмою. Виявилося, у роду моєї матері теж були чаклуни. І вся їхня сила якимось чином проявилася в мені.

Тільки мені від того не легше. Відьма я, так собі, посередня...

Камінна зала... Саме звідси дядько вчора розмовляв зі мною. На підлокітнику залишилася  склянка з недопитим віскі. 

У запорошеному повітрі, гіркуватому від диму, струмує ледь вловимий запах дядькового одеколону.

Я повільно, немов вперше потрапила сюди, озирнулася на всі боки. Як багато простору, як багато невикористаної магії! 

Вона просто безглуздо холоне по кутах, просочується крізь стіни, серпанком пливе під високими стелями, наче змія ковзає  старовинними сходами...

І ось тут мені в голову прийшла така блискуча ідея, що світ перед очима перевернувся з ніг на голову.

А чому б мені не відкрити свою власну школу магії? 

Для таких, як я напівкровок, але яким пощастило менше, ніж мені!  Адже нас не так уже й мало.  

Напівкровки –  класика жанру. 

Відьми більш обачні, а ось чаклуни не настільки розбірливі і  часто заводять стосунки на стороні.  Дітей від таких стосунків, як правило, вважають незаконнонародженими, ні на що не здатними. 

Якщо поскребти по навколишніх містах, то на невелику школу, мабуть, набереться...

Шумно видихнувши, я впала в дядькове крісло.

Жодної конкуренції.  Шкіл для напівкровок у наших краях немає, багато хто з них часто не розуміє і не здогадується, що має магічну силу. 

І це дуже сумно, оскільки навіть крапля неконтрольованої енергії може завдати шкоди   і своєму носію, і оточуючим...