22. Ехо в порожнечі

Шок від підслуханої розмови за наметом Рейна не минав. Ліса йшла вузьким скельним карнизом «Гротів, що шепочуть», відчуваючи, як кулон на грудях холодить шкіру крізь тканину куртки. Значить, Нікс — очі та вуха Судді? Вона дивилася на його звично метушливу спину і не розуміла, як в одній людині вживається щирий сміх і холодний розрахунок шукача, що вистежує кожен її невірний крок за наказом зверху.

Рейн навмисно сповільнив хід, чекаючи, поки Ліса зрівняється з ним. У тісноті печери його присутність відчувалася як статична електрика перед грозою.

— Твій друг Тор марить, щойно заплющує очі, — тихо промовив Рейн, дивлячись суворо вперед. — Він шепоче про золото, яке повернуло його з того світу. Каже, що відчував у твоїх руках силу, від якої плавиться сама темрява.

Ліса міцніше стиснула лямки спорядження, намагаючись, щоб голос не здригнувся.

— Тор наковтався випарів Тіні, Суддя. Його мозок просто чіпляється за будь-які видіння, щоб не з’їхати з глузду від пережитого. Ви ж самі вчили нас, що Тінь підміняє реальність галюцинаціями.

— Тінь брехлива, але факти вперті, — Рейн зупинився і нарешті подивився на неї. Його погляд ковзнув по пов’язці і затримався на кулоні. — Цей предмет... він дивно резонує з твоїм Сріблом. Я бачив, як ти використовуєш його: не як прикрасу, а як провідник. Він ніби стримує щось, чому не місце у звичайному рекруті. Занадто складна річ для простої людини.

Ліса витримала його погляд, хоча всередині все кричало про те, що треба тікати.

— Це пам’ять про мою родину. Він допомагає мені фокусувати погляд, про який ви так піклуєтеся.

— Або він приховує те, що Рада намагалася випалити з пам’яті Етеріса тисячі років тому, — голос Рейна став майже шепотом, але в ньому була міць каменепаду. — Золота Іскра Життя дракона Кайроса. Сила самого творення і руйнування. Вона вважалася знищеною, коли Рада вбила останнього золотного дракона. Кайрос загинув, захищаючи свою кохану Іларію та їхню дитину, і відтоді Рада впевнена, що ця кров більше не тече в жилах світу. Пророцтво про її повернення роздерли на шматки... Але дивлячись на те, як ти виживаєш там, де інші гинуть, я починаю думати, що один із таких осколків зараз стоїть переді мною.

Ліса позадкувала, хитаючи головою.

— Ви будуєте теорії на порожньому місці, Суддя. Золота Іскра — це легенда. А я — просто рекрут із «дефектним» оком і старим кулоном.

— Якщо я правий, і ти — спадкоємець сили, яку не можна підкорити, — Рейн ступив ближче, і в його очах мигнула похмура рішучість, — то ти — найнебезпечніша ціль в Етерісі. Рада не розбиратиметься. Вони просто знищать загрозу, щойно відчують слід Іскри.

Ліса хотіла відповісти, що не потребує його захисту, але Гроти вирішили за неї. Магічна напруга від їхньої суперечки, змішана з пригніченим страхом Ліси, зрезонувала з давнім каменем. Глухе, утробне стогнання гори заглушило всі слова.

— Назад! — закричав Нікс десь попереду, але підлога під ногами вже почала перетворюватися на пил.

Склепіння тріснуло, і величезна брила завалилася просто між Рейном і Лісою, відрізаючи їх один від одного стіною з каменю та гуркоту. Ліса відчула, як земля вислизає з-під ніг — край карниза просто зник, захоплюючи її в безодню нижніх ярусів.

— Ліс! — крик Рейна, сповнений нехарактерного для нього відчаю, луною вдарився об каміння, що падало, перш ніж темрява остаточно поглинула Лісу.

Вона опритомніла на дні глибокого провалля. Тиша була такою щільною, що здавалася відчутною на дотик. Кулон, змінений її власною силою, ледь помітно пульсував у темряві. Але це було не єдине світло.

З бічних тунелів почали повільно випливати багряні вогники — очі поплічників Тіні. Вони не нападали одразу, вони оточували, ніби заганяючи здобич. У цей же час по всьому розламаному лабіринту інші учасники загону — Тор, Нікс і Рейн — теж виявили, що вони не самі. Розвідка перетворилася на битву за виживання, де кожен залишився сам на сам із породженнями безодні... і своїми таємницями.