13. Спалах у Безодні

Ночі в Академії Горна були короткими, але для Ліси вони стали часом виснажливої боротьби. Вона так і не відкрила друзям обличчя, приховуючи під пов'язкою крижане сяйво ока без зіниці, але Тор і Нікс відчували — їхній товариш балансує на краю безодні.

— Сила — це не лише натиск, це насамперед посудина, — Тор сидів навпроти Ліси в порожній збройовій, освітленій лише однією тьмяною свічкою. — Якщо посудина слабка, Іскра розірве її. Ти намагаєшся боротися зі світлом, як із ворогом, а маєш стати для нього руслом.

Нікс, що сидів на балці під самою стелею, зістрибнув униз безшумно, як тінь.

— Мої брати в Далеких Лісах учили: щоб сховати світло, треба навчитися бути темрявою, — його тонкі пальці швидко сплели з повітря крихітну мережу з вторинних потоків енергії. — Спробуй оповити свій Срібний зір цією мережею. Не тисни його, просто обійми холодом Мітки.

Ліса заплющила очі, намагаючись слідувати порадам. Це було боляче. Срібло рвалося назовні, обпікаючи повіку, але під керівництвом друзів вона вчилася «заземлювати» спалахи, відводячи надлишок енергії в котячу Мітку на спині.

Тренування з бойового фехтування проходило на Великому Кільці — арені, оточеній глибоким ровом. Тут дозволялося використовувати все: сталь, тактику та особисту Іскру.

— Сьогодні — командні спаринги! — оголосив сержант Крог, одягнений у важкий панцир. — Троє проти трьох. Покажіть мені, що ви не просто мішки з м'ясом!

Ліса, Еліан і Тор вийшли проти групи старшокурсників, серед яких був той самий зарозумілий «ветеран» із вогняною Іскрою. Нікс залишився в резерві, уважно спостерігаючи за краєм арени.

Бій почався стрімко. Еліан майстерно вправлявся зі списом, його срібляста Іскра створювала захисні бар'єри, а Тор, немов непохитний бастіон, приймав на себе основні удари важких мечів. Ліса рухалася між ними, використовуючи котячу спритність, її навчальний клинок мигтів, як жало оси.

Але серед глядачів та учасників ховалися ті, хто не носив мідних жетонів. Поплічники Тіні, що проникли в Академію під личиною рекрутів, чекали на свій момент.

У розпалі сутички один із «ветеранів» раптово змінив ритм. Його Іскра з синьої стала мертвотно-чорною. Він ударив мечем у землю, і по камінню плацу поповзли тріщини, з яких вирвалися джгути темної енергії. Метою був Еліан. Його світла Іскра була занадто небезпечною для Тіньових, і вони вирішили усунути його просто тут, видавши це за нещасний випадок на тренуванні.

— Еліане, стережись! — крикнув Тор, але він був зв'язаний боєм із двома супротивниками.

Ніхто не встигав. Чорний клинок зрадника вже опускався на спину сина старійшини Айвіса.

У цю мить час для Ліси зупинився. Мітка на спині не просто заколола — вона завила, викидаючи в кров позамежну дозу адреналіну та магії. Ліса відчула кожен рух тіні, кожен подих змовників.

— Ні! — хрипкий крик вирвався з її грудей.

Вона не стримувалася. Вона зірвала внутрішні греблі, які так довго будувала з Тором. Срібний зір під пов'язкою вибухнув.

Ліса здійснила ривок, неможливий для людини. Вона опинилася між Еліаном і чорним клинком за частку секунди. Пов'язка на її обличчі спалахнула і миттєво сгоріла, перетворившись на попіл.

Світло вирвалося назовні. Це не був промінь — це був стовп сліпучого, розплавленого срібла, що йшов у саме небо Академії. Величезний купол із чистого Світла накрив арену, миттєво випаровуючи темні джгути Тіні. Зрадників відкинуло до стін із такою силою, що їхні обладунки зім'ялися.

У центрі цього сяйва стояла Ліса. Її ліве око палало, як маленьке сонце, заливаючи все навколо неземним світлом. Це був абсолютний захист — блокуюча сфера, яку не зміг би пробити навіть легіон.

Усе завмерло. Рекрути, наставники, сам сержант Крог застигли в німому шоці, дивлячись на «одноокого малого», який щойно явив міць, гідну давніх богів.

Світло почало згасати так само швидко, як і з’явилося. Сили миттєво покинули Лісу. Вона відчула, як свідомість іде в сірий туман. Її ноги підкосилися, і вона впала на кам'яні плити в повну тишу арени.

— Ліс! — голос Еліана був останнім, що вона почула, перш ніж темрява остаточно забрала її.