Зимова магія

- Ну, давай, виходь! Скільки можна тебе чекати? - сказала Ліна своєму хлопцю, мерзнучи на вулиці біля їхнього дому.

Вони збиралися піти за водою до криниці, адже в селі з водою завжди проблеми. А треба і приготувати, і помитися, і випрати одяг. Без води нічого не зробиш.

- Зараз уже іду, шнурки зав’язалися у вузол, нічого не можу зробити, - стурбовано відповів Олег.

Він був такий собі розгублений сім’янин, який вбачав сенс свого життя в Ліні. Трохи боязкий, схвильований і метушливий. Олег протер свої окуляри і одягнув куртку.

- Що з твоїм взуттям? І де баклажки для води? О, Господи, що ж ти нічого не можеш зробити сам? - Ліна розхвилювалась, знову розчарувавшись у своєму хлопцеві, який, згадавши, що забув баклажки, повернувся за ними в будинок.

Вона, власне, ніколи й не любила його, але він так за нею бігав, лиш за нею, що дівчина вирішила дати йому шанс. Напевно, дарма.

- Ось, баклажки, чотири штуки. Фух, ледве розв’язав ті шнурки! Здається, знову зав’язав на вузол...

Тяжко зітхнувши, Ліна повернулася до виходу і вийшла з подвір’я. За нею похапцем вийшов Олег і зачинив калітку, випустивши з рук усі баклажки. Швидко взявши їх знову, він підійшов до Ліни. Вона була дуже засмученою.

- Щось сталося, люба? - запитав Олег свою кохану.

- Ні, ходімо скоріше по воду, на вулиці сильний мороз.

Мороз був і справді сильним. Снігу намело майже по коліна. Дув сильний вітер і шуміла завірюха, виражаючи таким чином агресію. Ліна повернула голову наліво і побачила чоловіка, який вів білого коня. Той кінь був немов із казки: білосніжний, блискучий, з пишною гривою і яскраво-блакитними очима. Чоловік був його повною протилежністю: чорнявий, з темними очима, в яких блискали вогники, високий та впевнений. Побачивши Олега та Ліну, він усміхнувся і запитав, куди вони направляються.

Ліна була вражена красою білого коня. Та ще більше вона була здивована тим, що це виявився не кінь, а казковий єдиноріг! Дівчина не повірила своїм очам. Такого не може бути!

- Ми… ми ідемо по воду, - зніяковіло відповіла Ліна. – Ваш кінь – дивовижний! Я…

- Це не кінь, - перебив її чоловік. – Це єдиноріг.

- Так-так, вибачте, я бачу. Я не можу повірити в те, що це можливо.

- Можливо, - загадково усміхнувся чоловік. – Моя Леся – дивовижна, вона має цілющі властивості й непереборну силу. Проте, - він трохи зупнився, підійшов ближче і прошепотів: на неї полює один мужлан, який хоче продати її за величезні гроші. Її не можна продавати. Щастя не продають.

Олег стояв ошелешений та стурбований. Він відчув небезпеку і сказав:

- Це все дуже круто й неймовірно, але ми поспішаємо. Ходімо, Ліно,  а  то  змерзнеш.

- Олег, ти що, де ми ще побачимо таке чудо? От ти дурний!

- А дівка діло каже, - відповів новий знайомий. - То давайте я вас проведу, може, нам по дорозі.

- Ні, нам не по дорозі, - відповів Олег, впевнено взявши Ліну за руку, але вона відтягнула її і сказала:

- Ми йдемо за водою. Може, Ви підкажете ближчий шлях?

- Ей, малий, не кіпішуй, - сказав він Олегу. – Я знаю коротку дорогу, там навіть поруч є водоспад.

- Я живу тут 25 років, але про жоден водоспад не чув, - неприязно відповів Олег.

- Треба менше чути і більше знаходитися в пошуках, постійно – тоді більше знатимеш, - лаконічно відповів чоловік і повернув свого чудо-єдинорога в іншу сторону.

- Ходімо, за водою, заодно і покажу вам красу, яку ви ще ніколи не бачили.

Олег фиркнув і неохоче пішов за Ліною, яка була захоплена єдинорогом. Чи, може, їй навіть більше сподобався той чоловік?

- Перепрошую, а як Вас звати? – виховано і стримано запитала Ліна.

- То неважливо. Я ходжу без імені. Можете називати мене Безіменний.

- Такого не може бути, не жартуйте, - серйозно відповіла Ліна.

- Ліно, він якийсь хворий, ходімо назад! – розхвилювався Олег.

- Та заспокойся ти уже, кіпішний. Кажу як є. Безіменний я – і все.

- Я думаю, Вам би підійшло ім’я Богдан.

- Або Ідіот, - тихо, собі під носа, пробурчав Олег.

- Олег, заспокойся! – суворо поглянула на нього Ліна.

- Тихо, треба бути обережними. Мій ворог може застати нас у будь-який момент, він стежить за Лесею.

- Ось тобі і водоспад! Ліно, цей Безіменний Ідіот наражає нас на небезпеку.

- Кіпішний, вгамуй свої нерви. Майже дійшли. Ми з дівчиною та Лесею залишимося в цьому укритті – він показав на недобудований сарайчик з сіткою, що мав лише дві стіни, - а ти підеш далі. Набереш води і повернешся.

- Що-о-о?!!! Я тебе з нею не залишу!

- Іди, так для неї буде безпечніше. Ти тому мужлану не потрібний. Як зустрінеш його, нас не здавай. Давай, скоріше.