5

Повернувшись до водоспаду, Марка поклали на м'яку траву. Хлопці про щось поговорили, після чого кілька із них зникли у своїй печері. Не знаючи чим би зайнятися, я присіла недалеко від хлопця, що лежав, і почала розглядати його обличчя. Джексон з осудом глянув у мій бік і підійшов до Марка. Відірвавши частину білого рукава свого одягу, він змочив клапоть у прозорій воді озера і почав промивати рани свого друга, акуратно знімаючи з нього верхню частину одягу.
— Що дивишся? Через тебе він у такому стані. Він погано харчувався і мало відпочивав з того часу, як ти зникла. Якби він так не виснажився твоїми пошуками, то не був би зараз на межі життя і смерті, — в його очах читалася неприхована зневага.
— Не слухай його, він дуже переживає за Марка, а так, він радий, що ти повернулася, хоч і не показує цього, - сказав Бем Бем.— Але розкажи, де ти була? — хлопець злегка нахилив голову, з цікавістю чекаючи на мою розповідь.
 — Я ж казала вже, що взагалі про себе нічого не пам'ятаю, — сльози почали підступати до очей, — Я працюю в антикварному магазині, і як тут з'явилась  не розумію. Мій начальник виявився драконом, який бився ось із ним, — я пальцем вказала на хлопця, що лежав непритомний. Сльози підступили ближче, і, зриваючись із моїх віків, покотилися по щоках. Вперше за п'ять років я плакала.
— Я ж просив тебе не плакати, тобі це не йде, виглядаєш некрасиво, - прошепотів Марк, ледве ворушачи губами, і при цьому залишаючись у тому ж положенні із-за заплющеними очима.
Хлопці та Мін А завмерли, почувши голос пораненого хлопця. Друзі кинулися до Марка, якраз повернулися ті, хто кудись відходили. Міна залишалася на своєму місці, дивлячись на хлопців. Вони не були братами, але трималися один одного, переживали і робили все можливе, щоб допомогти, як одна велика родина.
 — На, випий, старійшина сказала, що це тобі допоможе, — Джейбі підніс пляшечку до губ Марка, акуратно допомагаючи другові випити вміст. Проковтнувши запропоноване зілля, Марк так само продовжив лежати із заплющеними очима. Навіть у казці потрібен час, щоб сталося диво.
 — Бабуся вже знає, що Мін А тут. Їй треба згадати все, і часу тільки до півночі, — Юнгем дивився на мене, примушуючи скукожитися від пильного погляду.
— Марно, вона нічого не пам'ятає, - у голосі Джексона прослизнув холодок, - може, нехай повертається туди, де була і живе далі своїм убогим життям.
 — От і я цього хочу, бути подалі від вас усіх. Прокинутися й думати, що це все сон, — Мін А різко піднялася і побігла назад у печеру. Куди вона ще кілька годин тому мало не втягувала на собі пораненого хлопця, друзі якого так холодно поставилися до неї. Вже стемніло, і тільки зірки та місяць висвітлювали відкритий простір біля входу. Сніг іскрився і переливався, граючи на світлі, спалахуючи різними вогнями. Вона ще раз окинула поглядом навколишній нічний краєвид. Їй нікуди йти, залишалося тільки чекати півночі і повернутись туди, звідки вона прийшла в цей світ.

Її увагою заволодів великий, повний місяць, до якого, здавалося, можна було дотягнутися рукою. Його жовтизна і часом темні розпливчасті плями вимальовували образи. І чим довше Мін А дивилася на них, тим виразніше вимальовувалися перед нею картинки, змінюючись плавно одна за одною. Вона бачила маленьку дівчинку, яка сиділа на руках у жінки, потім дівчинку-підлітка, що грала з сімома хлопцями в салки. Далі її погляду постала картинка, де вони з Марком дуріють, хлюпаючись холодною водою з струмка, хлопець ловить її в обійми, ніжно і пильно дивлячись на неї. Від наступної картинки вона здригнулася, побачивши два вогники, що рухаються в глибині печери і плавно наближаються до неї, вона тікає, але біла істота підхоплює її, і взмиває високо в небо. Вона пригадала все.
Після цієї сцени картинки зникли, а тіло Мін А пронизало біль і слабкість. У повітрі з'явилися вогники, що світяться, укутуючи дівчину як ковдру і даруючи тепло і спокій ниючому тілу.