2

На роботу я встигла вчасно. Начебто слідуючи моїм думкам, на кожному світлофорі, як тільки ми під'їжджали, спалахнуло зелене світло, на зупинках не було людей, і автобус швидко домчав мене до потрібної зупинки.
Відкривши магазинчик, зняла сигналізацію, увімкнувши обігрівач, зайшла за прилавок. Загалом у мене сьогодні вихідний, але у співробітниці щось сталося, і вона попросила її підмінити. Хоча, як на мене, магазин цієї пори року можна закривати на канікули. Ви запитаєте, що за магазин такий, відповім – антикварний, та й не магазин, скоріше – лавочка. Чому закривати на канікули, та тому що всі перед різдвяними та новорічними святами зайняті домашніми клопотами та пошуками подарунків для рідних. Та й зараз більше воліють отримати в подарунок останню модель телефону, а не стару пошарпану книгу, нехай і рідкісного видання.
Сидіти за прилавком стало нудно, і я згадала про обручку. Діставши її все з тієї ж кишені куртки, що висить у невеликій роздягальні, повернулася на своє робоче місце. Почала її вивчати. Метал дуже схожий на срібло, трохи чорний місцями, і те, здається, що це швидше від часу, а не від того, що «так було задумано майстром». Жодних написів чи знаків на металі не було. Начебто просте кільце, але дивлячись на камінь, тебе зачаровує глибина смарагду з легкими прожилками чорного кольору, які ніби складають візерунок усередині каменю.
Задзвенів дзвіночок, що попереджає про прихід клієнта. Але я, не підводячи голови, і далі розглядала камінь, намагаючись зрозуміти, що там зображено. У таку рань могла прийти тільки одна людина — власник цього магазину. Ще здалеку, помітивши в моїх руках обручку, він поспішив підійти ближче.
— Мін А, що це в тебе в руках? Хтось приніс продати? — хлопець простяг руку, і вже готовий був вихопити предмет із моїх пальців, але я не захотіла віддавати обручку, навіть щоб він на неї лише подивився, тому стиснула її в руці і швидко сховала до кишені.
— Це не варте вашої уваги, лише пластмасова дрібничка, — збрехала я.
— Знову ти звертаєшся до мене на «Ви». Ми ж говорили з тобою про це. Говори неформально і називай мене на ім'я, — хлопець підійшов дуже близько, намагаючись провести тильною стороною долоні по обличчю дівчини, але та спритно відвернула голову.
— Я не готова вас так називати, та й на роботі не дуже доречне неформальне звернення, що скажуть інші працівники?
— Мін А, я вже п'ять років намагаюся залицятись до тобе, але ти всіляко мене ігноруєш. Я не хочу примушувати тебе. Подумай над цим. Даю тобі час до завтрашнього ранку, або мені це доведеться зробити.
Мені здалося, що в очах Дон Джу — мого начальника, блиснули червоні вогники, мене ніби огорнуло холодом, а хребтом пробіг крижаний розряд, що змушує мене випрямити спину.
— Я не маю часу переконувати тебе. Подумай над моїми словами, — вже ласкавіше промовив Джу і вийшов із приміщення, брязкаючи дзвіночком.
Я вже не раз думала погодитись на пропозицію. Але щоразу мене щось зупиняло. Розумію, що рідко який хлопець залицятиметься до тебе так довго і покірно чекатиме відповіді. При цьому гарний, навіть дуже. Але холод, який огортає, коли він перебуває поруч, зупиняє мене і лякає. Ось і зараз, вкотре відчувши від нього віяння холоду, я вирішила зігрітися. Приготувавши каву, тому що нічого іншого на роботі не було, почала далі розглядати малюнки всередині каменю обручки. Повертавши коштовність у руках, вирішила приміряти. Надягши кільце, я почала позіхати, мене хилило в сон. На мене подіяла минула безсонна ніч, і обручка так добре сидить, ніби я її завжди носила. Після всіх цих роздумів, незважаючи на випиту чашку кави, я заснула.

Прокинулася від дикого холоду, що пробирає мене до кісток. Намагаючись розліпити ще сонні очі, вирішила, що хтось із відвідувачів не зачинив двері. Розплющивши очі й озирнувшись, я здивувалася.
Навколо мене стояли високі ялинки, вкриті товстим шаром снігу. Куди не подивися, довкола тільки сніг, що укутує гори, дерева, землю. Я стояла на схилі, вище була видна печера, але я вирішила йти вниз, зазвичай біля підніжжя гори можна знайти селище або, у кращому разі, місто. Обхопивши себе руками, почала розтирати плечі та руки, намагаючись зігрітися, адже опинилася тут у тій самій бобці та джинсах.