Ця історія трапилася мальовничою зимою в маленькому містечку. Будинки з червоними черепичними дахами були закутані в м’які сніжні покривала. Свіже повітря пахло, неначе розрізаний кавун. У синьому повітрі літали сніжинки, плавно сідали на долоню, а мороз пощипував за щоки.
Артур повертався додому по рипучій білій дорозі. Наближався Новий рік. Вдома на балконі стояла ялинка, і радісні почуття охоплювали хлопця.
Час від часу Артур зупинявся, набирав снігу в жменю, тримав якийсь час, відчуваючи поколювання, ліпив сніжок і кидав в стовбур найближчого дерева.
Лихо кинувши в черговий раз він випадково поцілив в дівчинку в червоному пальто з пишним білим хутряним коміром, яка тільки - но вийшла з-за дерева.
- Ти що, Артуре, трохи в око не попав! - вигукнула вона, витираючи почервонілу мокру щоку і трохи косячи правим оком.
Артур впізнав Кіру Котляревську - ученицю сьомого класу їхньої школи.
- Пробач, Кіра, випадково вийшло, - посміхнувся він. - Привіт! А ти куди прямуєш?
- Йду додому з аптеки, - сказала Кіра. - Ось, ходила татові купувати ліки. А ти звідки? Темніє вже...
- А я в бібліотеці був, ось книжки взяв ...
Артур показав важкий целофановий пакет з намальованим лихим ковбоєм.
Він підійшов до дівчинки ближче і подивився на пакунок з ліками, весь всипаний снігом.
- Я впустила його, - сказала Кіра, скосивши очі.
- Нічого, ми зараз почистимо, - з готовністю сказав Артур, змахуючи з кулька сніг. А потім тихо запитав:
- Ну, як там, твій тато?
Кіра зітхнула:
- Ну як? Хворіє! Важко йому...
- Сподіваюся, тепер - то полегшає. Он скільки ліків накупила!
Кіра замотала головою. В її зелених очах Артур помітив сльозинку.
- Навряд чи. Розумієш ... він приречений.
Артур насупився, подивився в сторону і сказав:
- Навіщо ти так говориш? Адже твій тато не старий ще чоловік. Він хороший художник, і я впевнений, напише ще не одну картину. А люди й не з таких ситуацій виборсувались. Ти знаєш, останнім часом я запав на Джека Лондона, Гріна та Трублаїні. Читала їх?
Кіра знизала плечима.
- Тільки з Гріна дещо...
- Дам почитати - цікаво! Так ось, їх герої - мужні люди, ніколи не піддавалися відчаю ...
Вони йшли повз високі, немов велетні, дерева, поскрипуючи снігом, і Артур захоплено розповідав про улюблені книги.
- Все так, - сказала Кіра, вислухавши його. - Але, розумієш, Він з'явився. А якщо Він з'являється - то людина вже приречена...
Артур здивовано глянув на неї.
- Хто з'явився?
Кіра уважно подивилася на Артура своїми розкосими очима і твердо сказала:
- Містер С.
- Який ще містер С.?
- С. - це смерть. Ім'я це не хочуть вимовляти повністю, тому так і кажуть ...
- Що за казки? Ти що, Кірка, з глузду з'їхала? - строго запитав Артур.
Кіра замотала головою.
- А ти, виходить, нічого не чув про містера Смерть?
- Ні, щось було, я пам'ятаю… Пацани розповідали, але ж це все нісенітниця собача, суцільні вигадки.
- Ні, не вигадки! - заперечила Кіра. - Містером С. називають блідого і худого чоловіка. Кажуть, коли його бачать на вулиці - хтось помре в найближчих домівках.
Артур посміхнувся.
- А хто-небудь його бачив? Ти, наприклад?
- Так, сьогодні, коли виходила зі школи. Він стояв біля дерев, спостерігаючи за воронами, як вони злітають з гілки, струшуючи сніг. Я йшла з подружками. Він раптом обернувся і уважно подивився на мене. Ну, Христинка і розповіла мені про нього.
- А чому він - «містер»?
- Так він завжди одягнений якось…по-іноземному, з голочки, наче ходяча з ілюстрація з англійських романів. Весь такий імпозантний, пальто чорне, капелюх, тростина...
Вона розповідала захлинаючись і з сумом в голосі. Поступово вони дійшли до під'їзду будинку, біля якого світло ліхтаря золотило сніг зовсім по-святковому, і був би настрій, якби не страшна розповідь.
Артур біля під'їзду уважно подивився на Кіру, стиснув її теплу долоньку в рукавиці і злегка посміхнувся:
- Кірка, ти не бійся! Тримайся! Ніякий містер С. нам не страшний. Тобі зрозуміло? Іди і пам'ятай.
Вона кивнула, гірко посміхнулася на прощання і побігла вгору по сходах, гучних, немов у храмі.
Артур пішов по снігу додому. Він був радий зустрічі з Кірою.
Познайомилися вони осінню. В актовому залі школи був концерт в честь Дня вчителя. Одним з номерів був танець Кіри. У трико, що тісно облягало гнучке тіло, вона, схожа на ожилу скульптуру, виконувала складний гімнастичний танець. Артур був вражений її красою.
#5019 в Фентезі
#1268 в Міське фентезі
#2366 в Молодіжна проза
святкування нового року, зимові пригоди, таємниця життя і смерті
Відредаговано: 13.10.2022