Розділ 6 ч. 2

Хороший вибір… Гарний, я б сказала. І я сама себе в ці проблеми загнала, нікого звинувачувати, на жаль. Тим паче Загорського, це верх тупості…

В аудиторії зависає гнітюча тиша. Ми обидва свердлимо одне одного сповненими ненависті поглядами, усвідомлюючи масштаби катастрофи. Але мене надовго не вистачає. Від дикого, пекучого почуття провини нутрощі скручує в тугий вузол, а щоки починає обпалювати зрадницький жар. Я ж тупо використала мажора у своїх цілях, і тепер хочеться просто… провалитися крізь землю в цій аудиторії.

Не витримавши, я першою опускаю погляд на свої зчеплені пальці, що злегка тремтять. Але що дивно…

Мик чомусь всерйоз не придушив мене, хоча міг би, а поступливо йде на примирення. Невже він і справді готовий терпіти мене поруч із собою… просто так? Чи цей вискочка теж щось отримає з цієї абсурдної ситуації?

Навіть якщо й так, чесно, дивлюся на нього тепер іншими очима. І просто зараз хлопець починає здаватися мені… нормальним. Розуміючим і здатним на співчуття. А не тим пихатим гівнюком, з яким ми воюємо через будь-яку дрібницю.

От тільки у всій цій халепі лишається одна колюча скалка:

— Якщо я не оплачу семестр протягом тижня, то мене й так виженуть, — підводячи очі, зізнаюся і сумно зітхаю.

Загорський гмикає. Мружиться.

— І ти через це розіграла цілу виставу перед моєю матінкою, сподіваючись, що тобі за розставання зі мною відвалять кеш? Ну трясця, Зиміна. Ти ж розумна, невже не змогла заздалегідь прорахувати ризики? Мати ніколи просто так нікому гроші не роздає, а ті чутки якась із моїх колишніх розпустила через те, що я її кинув!

Ну, клас…

Схоже, я реально була в повному глухому куті, якщо всерйоз повірила універським пліткам. Та й узагалі, раз наважилася на таке кричуще нахабство. — Я була у відчаї, — гірко випалюю зі сльозами, відводячи очі. — Вже сто разів пошкодувала, краще б і далі курсові за гроші робила…

Може, він і хотів би якось познущатися з мене, але… На диво, Мик не єхидничає і не засуджує у відповідь, хоча має повне право. Я все одно внутрішньо напружуюся, майже готова до його шпильки за мій факап, але хлопець дивує до заціпеніння:

— Ок, я дам тобі гроші, — підводячи на нього ошелешений погляд, бачу, як Мик одразу ж поспіхом вигукує: — У борг! Потім повернеш.

На секунду я просто зависаю, а потім різко видихаю, все ще не вірячи. Що, правда? Ось так просто? Після всього, що я накоїла?..

Миттю оживаю, забувши про гордість, і остаточно приймаю рішення:

— Гаразд, я згодна. Але тримай руки при собі в універі, і кава в їдальні с тебе, ясно?!

Мик, помовчавши з хвилину, закидає голову до стелі й регоче як ненормальний, розряджаючи цю важку атмосферу в аудиторії.

— А ти будеш сама вибирати колір безглуздих серветок для урочистості. Не хочу, щоб матінка знову пиляла мене цим!

І хоч я свідомо погоджуюся стрибнути у вир із головою, на душі від поганого передчуття вже шкребуть дикі кішки.

Пізніше на пару ми з'явилися окремо, ніби й не було раніше ніякої домовленості. А через дві напружені лекції в мене й зовсім вилетіло з голови, що ми із Загорським… майбутні молодята.

У їдальні я проігнорувала його дивні кивки головою, списавши на нервовий тик. Ми з подругою всілися за вільний столик, і я з ніжністю погладила зошит, у який щойно записала ледь не кожне слово, що торохтів реактивний викладач.

Цей дикун забороняв записувати його лекції на диктофон або в ноут, віддаючи перевагу тому, щоб ми самі за ним конспектували від руки.

Ну що за кам'яний вік?

— Капець ти прудка, — Рита із заздрістю скоса глянула на мій конспект зі стратегічного менеджменту та оцінки бізнес-ризиків. — Я й половини не подужала. Зима, не скупися, дай списати!

Вона з відчаєм кліпає віями, ледь не плачучи.

— Савельєв у нас той ще суворий тиран. Лютий звір, на шару нікому залік не поставить.

У мене реально після його пар завжди ломила спина, а долоня і пальці трусилися від тієї швидкості, з якою я конспектувала. Не дивно, що багато хто готовий за ці лекції душу дияволу продати, адже Савельєв потім на іспиті ставить каверзні запитання, і якщо не знати відповіді, то, вважай, незалік тобі гарантований. А перескласти в нього практично нереально. Спробуй виловити зайнятого бізнесмена, який викладає для студентів на громадських засадах.

Іншим би точно не дала списати, але для подруги нічого не шкода. І щойно я витягую руку із зошитом уперед, щоб передати його Риті через стіл…

Тієї ж секунди зі спини, як привид із пекла, виростає Загорський із повнісіньким стаканчиком кави в руках. Я навіть не встигаю збагнути, що відбувається: чи то я сама смикаюся, зачепивши його ліктем, чи то він навмисне хилить руку донизу…

Але з жахом спостерігаю, наче в уповільненій зйомці, як уся коричнева рідина, хай йому грець, за секунду опиняється на розгорнутому зошиті, безжально заливаючи та знищуючи мою каторжну працю від самого початку семестру.