Розділ 6 ч. 1

Розділ 6

Вірю…

Бачу, як шумно здимаються груди Загорського, а жовна на вилицях ходуном ходять. Шкіра на шиї взагалі пішла червоними плямами…

Та я сама себе задушити готова за весь цей цирк! У мене ніби розум затьмарився від розпачу…

Глибоко зітхнувши, схвильовано видаю як на духу, бо не бачу іншого виходу: — Грошей я хотіла здерти за розставання з тобою! А в результаті прорахувалася, ляпнувши, що ми хочемо одружитися. Та звідки мені було знати, що твоя мати буде в повному захваті від цієї маячні?!

Мик ошелешено кліпає. Трусить головою, ніби намагається вкласти в мізках усю цю дичину, а я натягуюся як струна. І поки він мовчить, не знаходжу нічого кращого, ніж напасти першою, випереджаючи його гнів:

— Думаєш, я сама від цього в захваті? Та ти мені й задарма не здався, мажоре клятий!

Він завмирає на мить, ніби я нісенітницю бовкнула, а потім хрипко, зло сміється.

— Що? Задарма не здався? — обурено видихає Мик і подається вперед, практично притискаючи мене до стільниці своїм тілом. — Та половина універу мріє опинитися на твоєму місці!

Жар від його тіла миттєво проникає під тонкий светр, збуджуючи мене так, що волоски на шкірі стають дибки, а подих переривається.

Що це зі мною? І чому, чорт забирай, наші губи так близько, що я відчуваю на своїх його м’ятне дихання? Цей момент розганяє кров і лякає так, що нутрощі скручує болісним вузлом.

У горлі миттю пересихає, але я опановую себе, поки зовсім не розклеїлася, і зухвало задираю підборіддя:

— Ну то й одружуйся з ними, а я пас! — хриплю, відхиляючись назад і ледь не падаючи спиною на парту.

Але я забула, що в мажора чудова реакція — він підхоплює мене під спину перш ніж я остаточно звалилася б на край столу.

Тремчу в його руках, геть не розуміючи своєї реакції, але списую все на страх, відмахуючись від настирливих мурах, що табуном біжать по шкірі.

Мик, нервово сковтнувши, теж відстороняється, і я з видихом повертаю собі вертикальне положення. Але серце калатає як скажене, напевно видаючи мою… паніку?

Загорський мовчить, пильно вглядаючись мені в очі, а я, кліпаючи, абияк беру емоції в кулак. І нагадую йому, що в нас є проблема і її треба якнайшвидше вирішити:

— Просто скажи своїй мамі, що ми сьогодні розійшлися зі скандалом. Мовляв, я зрадила тебе… з Владом.

— З Владом?! — Загорський відшарашується і, ніби в розпачі, тре обличчя руками. — Зиміна, ти хоч розумієш, хто мої батьки, яку вони владу мають? Якщо я зараз скажу окриленій матері, що ми з тобою розійшлися, то вона накаже батькові закатати Влада в бетон, а мене назавжди позбавить автівки й грошей за те, що проґавив, цитую: «розумну й амбітну дівчинку, на яку чекає грандіозний успіх у майбутньому». Та й ти потрапиш під роздачу, гарантую.

Усе аж настільки погано?

Мені стає настільки зле, що я ледь можу втриматися на непевних ногах і поспіхом вчіпляюся крижаними пальцями в край парти. З зусиллям ковтаю слину, пропускаючи похвалу на свою адресу повз вуха, і просто… розчаровано видихаю, поки реальність того, що відбувається, вже зависає над головою важким тягарем.

Я що, сама собі смертельний вирок підписала?

— Тобто… ти хочеш сказати… — не можу видавити з себе, зате в Загорського з цим немає проблем: — Хочу сказати, Зиміна, що в нас обох немає шляху назад.

Хай повільно, але його слова осідають у мене всередині, створюючи цілковитий хаос.

— Я… я… не хочу за тебе заміж! — широко розплющую очі, розглядаючи Загорського ніби під мікроскопом. — Ти самозакоханий сноб, бабій і…

— А в тебе манія величі, Зиміна. І грація як у коника з відірваною ногою, — огризається, але додає, сплеснувши руками: — Якщо не хочеш, щоб моя мати посприяла твоєму відрахуванню з політеху, доведеться зіграти в довбане кохання до весняних канікул. І я сподіваюся, що за цей час ти придумаєш, як нам вилізти з цієї дупи так, щоб ніхто не постраждав. Або мати нас обох знищить, або все ж одружить. Сама обирай.