Розділ 5 ч. 2

Злата

Вранці ситуація простішою не стала…

Прокинулася з огидним передчуттям біди: цілу ніч снилося, як за мною женеться скажений пес із фізіономією Загорського. Я ніяк не могла від нього втекти, і зрештою ця псина вкусила мене за м'яке місце!

Ще й так смачно вгризлася, ніби соковитий шматок стейка намагалася відкусити. Ну і як мені після цього сну йти в політех?

— У мене живіт скрутило, я не піду сьогодні на пари, — жалібно стогну, з головою ховаючись під ковдру.

Не бачу, але шкірою відчуваю, як Ритка закочує очі й цокає язиком. Вона вчора весь вечір іржала з мене! І замість того, щоб підтримати або придумати, як виплутатися з цього лайна, вона почала сукню собі шукати на моє весілля!

— Зима, вилазь, — подруга безжально здирає з мене ковдру. — У нас перша пара в Савельєва, а ти сама знаєш, як він ставиться до прогульників.

— Ну, Рито… — скиглю, сідаючи на ліжку й повільно звішуючи ноги. — Що мені робити? Загорський точно приб'є мене, щойно переступить поріг політеху.

— Ні-і, не приб'є, — гмикає Ритка, сідаючи перед дзеркалом, і дістає туш.

— Думаєш?

— Навіщо йому руки бруднити? — витримує театральну паузу і філософськи додає, засунувши щіточку назад у тюбик: — У нього ж грошей дофіга, тож кілера найме.

— Дуже смішно, Клименко! — завиваю, куйовдячи й без того сплутане після сну волосся. — Знаєш, що мені сьогодні наснилося? Як скажений собака з моською Загорського гнався за мною по кампусу і зрештою вп'явся зубами… мені в дупу!

— Воу, подруго, позбав мене подробиць вашої майбутньої шлюбної ночі, — ірже, зараза, а мені повіситися хочеться. І її заодно придушити, щоб не так прикро було.

Хапаю подушку й жбурляю в Ритку, але подруга зі сміхом ловить її та притискає до грудей. — Вирішила вбити свідка напередодні свята? До речі, як гадаєш, мені одягнути сукню до підлоги з відкритою спиною чи ультракоротку, щоб перетягнути на себе всю увагу, поки ви із Загорським битиметеся біля вівтаря?

Чо-о-орт!

— І як я примудрилася вляпатися в це? — стогну, все ж таки сповзаючи з ліжка. — Може, піти й сказати Загорській, що ми з Миком розійшлися і ніякого весілля не буде?

— Може, тобі краще піти вмитися і таки відвідати пару Савельєва? — нагадує подруга, нетерпляче стукаючи пальцем по екрану смартфона. — Давай, чеши, приводь себе до ладу. Про решту подумаємо по ходу діла.

Пізніше я спеціально потягла подругу від гуртожитку довшим шляхом, просто щоб дати собі час зібратися з думками. І вже в коридорі політеху, на підході до аудиторії, волоски на шиї раптом стали дибки.

— Щось у мене передчуття недобре… — нию Ритці, зацьковано озираючись на всі боки.

І не дарма.

— Зиміна! — рик Загорського луною відбивається від стін, а студенти шарахаються вбік, поки він пре через натовп напролом. Рефлекси спрацьовують як по клацанню пальців — зриваюся з місця і тікаю, поки мені в спину летить:

— Зиміна, ненормальна! Куди зібралася? Ану повернися, кому сказав!

— Ага, щоб ти мене поховав під ялинкою на задньому дворі політеху? — бурчу, відчуваючи, як щоки зрадницьки палають.

Напевно, Загорський уже знає про наше майбутнє весілля. Ох, як же… соромно!

Мчу як очманіла коридором, у паніці розпихаючи студентів, але в мажора, бляха, занадто довгі ноги — він уже практично наступає мені на п'яти. Пискнувши, завертаю до першої-ліпшої аудиторії і від страху, що застеляє очі пеленою, ледь лобом не збиваю зачинені двері. Але з розмаху врізаюся не в жорстке дерево, а в долоню… Мика. Ошелешено кліпаю і не встигаю переварити його шляхетний жест, як наступної секунди мене смикають за комір худі, затягуючи прямісінько в порожню аудиторію. Двері зачиняються з таким оглушливим гуркотом, що я підскакую на місці, а серце завмирає в очікуванні суворого вироку.

Тим не менш, у пошуках хоч якогось укриття судомно відступаю до парт. Загорський робить випад і з розмаху б'є долонями по стільниці по обидва боки від мене, намертво затискаючи в пастку своїм здоровим тілом.

— Придуркувата, ти що моїй матері наспівала?! — гарчить він, нависаючи зверху, а в темних очах вирує лють.

— Нічого, — буркаю, втискаючись попереком у край найближчої парти.

— Офігенне нічого, — цідить крізь зуби й додає зі вбивчим сарказмом: — Дружино! Якого біса ти взагалі з моєю матір'ю зустрічалася, Зиміна? Кажи правду, інакше я тебе прямо тут придушу!