Розділ 1 ч. 1

Злата

— Рито, я все вигадала! — підбігаю до подруги й плюхаюся поруч на лаву. Ритка з неохотою відривається від перегляду Тіктоку. — Як мені швидко заробити грошей і оплатити семестр.

— Чого ти там надумала? Мені вже лячно, — тягне скептично, хоч в очах танцює азарт. — Сподіваюся, не черговий «легкий заробіток»?

Дивиться з прижмуром, зараза, нагадуючи про минулу невдалу спробу зрубати бабла. Та звідки ж я знала, що там не кастинг для реклами, а набір дівчат в ескорт… Промахнулася, з ким не буває.

— Коротше, цього разу тема стовідсоткова. Жодного підступу не буде! — Кого я намагаюся переконати: себе чи її? — Пам'ятаєш нещодавній скандал із мажором з нашого потоку?

Рита мружиться:

— Мик Загорський?

Киваю.

— Ти про те, як зла матуся накинулася на його дівчину й вимагала кинути сина?

— Ну так! Вона ж їй грошей дала, типу відступні. Я не полінувалася й дізналася в дівчат — його мати й правда ганяє всіх дівчат, відкуповуючись готівкою. То чим я гірша? Підкочу до Загорського, зроблю вигляд, що шаленію від нього, чутки дійдуть до матері, і все: вона мені гроші, а я кидаю її дорогоцінного синочка. План просто геніальний, все одно на написанні курсових я стільки грошей і за п'ять років не зароблю.

Рита, вислухавши мене, скептично схрещує руки на грудях.

— Злато, план реально хороший. Якби не одне ма-а-а-лесеньке «але»!

— Яке ще «але»?

— Забула, як ти на першому курсі стягнула із Загорського штани просто на фізкультурі, залишивши його в трусах? — прискає вона в кулак, зовсім недоречно нагадуючи про той сором. — Ти перед усім потоком принизила його і реально думаєш, що Микита тепер раптом подивиться в твій бік?

— Та трясця, я ж просто спіткнулася. Сто років тому це було… Тим паче, не моя провина, що він стояв поруч. Ну подумаєш, схопилася за його спортивки… Хто винен, що гумка виявилася слабкою й вони злетіли аж до кросівок?

— Ага, — вона вже майже рохкає від сміху. — І вже тим паче не твоя провина, що під ними в нього виявилося…

— Оце взагалі мовчи! — відчуваю, як палають вуха. — Мені ще рік потім кошмари снилися. Хто при своєму розумі носитиме боксери зі Спанч Бобом на всю дупу? Це він мені має доплатити за моральну шкоду…

Ритка ледь не сповзає з лави, так голосно регоче. Але все ж опановує себе:

— Ой, не можу-у-у… Головне, потім у пориві пристрасті не бовкни, що Губка Боб на його трусах дивиться тобі просто… в душу!

— Досить реготати, краще допоможи вигадати, як до нього підкотити.

— Підкотити не проблема, — тягне Ритка зі зверхньою посмішкою. — Проблема в тому, що між вами з першого курсу холодна війна. Чи забула, як ти закричала на іспиті, що Загорський у тебе списує? Його ж тоді відсторонили, і поки ми чилили на канікулах, він заново перескладав усю сесію. Нагадати, як бідолаха потім ганявся за тобою по всьому кампусу в надії скрутити шию? І як я допомагала евакуювати тебе після цього через вікно туалету!

— Але ж Мик і правда списував, — виправдовуюся, натягуючи кислу посмішку.

Рита лише хитає головою.

— Списував чи ні, проїхали. Йдемо далі. На другому курсі ти вилила йому на біле худі борщ…

— Це випадковість. Присягаюся, у всьому винна прибиральниця. Вона спеціально воду розлила біля столика мажора, от я й послизнулася. І взагалі, я просто… додала його нудному образу яскравого акценту.

Рита квапливо змахує сльозинку, що виступила від сміху.

— Він тоді так горлав, що навіть куховарка перехрестилася. А потім стягнув при всіх толстовку й кинув тобі в обличчя зі словами: «Сама оплатиш хімчистку». Але це таке. А от буквально днями…

— Рито, ну не треба… — здавлено стогну.

Те, як методично вона помножує на нуль мої шанси на успіх, убиває геть усю мотивацію. Але подруга й не думає пом'якшувати вирок:

— Пам'ятаєш капот його тачки?

Ох, капець…

— Та там навіть подряпини не лишилося, — відмахуюся, хоча щоки зрадницьки палають від сорому.

— Нагадати, як це було? — іронічно підкидає брову Риту, добиваючи: — Ти просто вирішила, що капот його новенького «Порше» — ідеальний столик, аби витрусити весь мотлох із сумки в пошуках ключів від гуртожитку. А коли Загорський вийшов на парковку й рявкнув на тебе, ти так нервово почала згрібати все назад, що випадково прокреслила гострим краєм персня жирну смугу по емалі.

— Я ж вибачилася, — буркочу, колупаючи нігтем фарбу на лаві. — До того ж я там усе снігом витерла — «Порше» як новенький став!

— Ага, тільки Загорський до самої зупинки ганявся за тобою з криками, що здасть тебе на органи заради нового фарбування, — резюмує подруга, знову схрещуючи руки на грудях. — Коротше, план — повна лажа. Микита скоріше дерев'яним хрестом тобі в лоба дасть з вигуками «Геть, нечиста сила», ще й часником нагодує, ніж реально поведеться на ці залицяння.