Розділ сьомий. Гості приходять дорогою. Чужі — вітром

Грицько ще кілька хвилин стояв нерухомо. Вітер перебирав кінчики його сивого волосся. Буркун теж не рухався. Лише тихо втягав носом повітря.

Ярема вже давно помітив одну дивну річ. Пес ніколи не дивився туди, куди дивилися люди. Він дивився туди, звідки приходив запах. І зараз його погляд був звернений не на дорогу. А трохи лівіше.

Туди, де старий тракт виходив із соснового бору.

— П'ятеро? — тихо перепитав Ярема.

Грицько кивнув.

— І коні.

— Озброєні?

— Авжеж.

— До бою?

— Ні.

— Звідки знаєш?

Мисливець ледь усміхнувся.

— Бо коли люди їдуть воювати, залізо пахне інакше.

Антипко почухав потилицю.

— От скажіть мені чесно... ви всі колись навчалися в одній школі загадок? Бо нормальні люди відповідають словами. А не оце..."вітер сказав", "вода мовчить", "залізо пахне".

Тарас засміявся.

— Нормальні люди й не живуть біля Чорного Яру.

— Це я вже зрозумів. Іноді мені здається, що я тут єдиний здоровий.

Микита саме проходив повз. Почув останні слова. Зупинився. Подивився на малого. Потім повільно похитав головою.

Антипко театрально сплеснув руками.

— От бачите! Навіть Микита не погодився!

Олеся вже несла на стіл новий глечик із узваром.

— Якщо люди їдуть дорогою, вони — гості.

— А якщо вони брешуть?

— Тоді вони теж гості. Просто ненадовго.

Ярема всміхнувся.

— Добре сказано.

— Мене бабуся вчила. Гостя спочатку нагодуй. А вже потім вирішуй, чи варто показувати, де вихід.

Незабаром почувся тупіт копит. Спокійний. Рівний. Без поспіху. Першим із-за дерев показався кремезний гнідий кінь. За ним другий. Потім ще.

П'ятеро вершників повільно виїхали на галявину. Ярема уважно придивився. І відразу зрозумів...це були не звичайні подорожні. Першим їхав чоловік років п'ятдесяти. Широкоплечий. З густими сивими вусами. Очі уважні. Але спокійні. Він тримався в сідлі так природно, ніби кінь був продовженням його самого.

За ним їхав зовсім молодий козак. Років двадцяти. Світлочубий. Усмішка не сходила з обличчя. Навіть зараз він щось тихо наспівував коневі.

Третім був мовчун. Ще вищий за Ярему. На плечах ведмежа кирея. За спиною — довгий спис. Обличчя суворе. Але коли маленьке ластів'я пролетіло просто перед мордою його коня, велетень обережно притримав поводи, щоб не налякати пташку. Ярема відзначив це подумки. Добрі люди завжди помічають дрібниці.

Четвертим їхав поранений. Ліва рука була перев'язана. Тримався рівно. Але час від часу мимоволі кривився від болю.

Останнім...їхав чоловік, якого Ярема чомусь не зміг одразу запам'ятати. Звичайне обличчя. Звичайний кінь. Звичайний одяг. Навіть погляд...ніякий.

Ярема насупився. Дивне відчуття. Наче дивишся на людину...а пам'ять одразу відводить очі. Але ж це був не характерник. Не так вони очі відводять

Грицько теж дивився саме на нього. І лише раз. Ледь помітно. Стиснув руків'я лука.

Перший вершник зняв шапку.

— Мир цьому двору.

Олеся вклонилася.

— І вам миру.

— Ми не просимо багато. Лише води для коней. І ночівлі. Якщо Господь дозволить.

— Господь дозволяє.

Ярема мовчки спостерігав. Олеся не запитала, хто вони. Не розпитувала, звідки. Спершу поставила на лаву глечик із водою. Потім винесла хліб.

І лише тоді промовила:

— Тепер можна знайомитися.

Сивовус усміхнувся.

— Отаман Данило. Колишній сотник. Тепер просто мандрівник.

Світлочубий хлопець швидко зістрибнув із коня.

— Остап.

Поранений трохи вклонився.

— Семен.

Велетень лише торкнувся пальцями чола.

— Карпо.

Усі подивилися на останнього. Той ніби прокинувся. Кілька секунд мовчав. Потім спокійно відповів:

— Павло.

І більше нічого.

Антипко вже крутився біля коней.

— Красені... Гладенькі. Чим годуєте?

Остап розсміявся.

— Вівсом.

— Шкода. Я думав, секретом.

— Яким?

— Бо мій кіт їсть усе те саме...а виріс зовсім не конем.

Кіт, ніби почувши розмову, ліниво зістрибнув із призьби. Підійшов просто до вершників. Обнюхав чоботи Данила. Потім Семена. Потім Карпа. Потерся об ногу Остапа. Навіть дозволив себе почухати. І лише біля Павла...завмер. Шерсть повільно стала дибки. Кіт тихо...не зашипів. Ні. Загарчав. Так низько й глухо, що Ярема відчув, як по спині пробіг холодок.