Розділ 4.3 Попандос!

Розділ 4.3 Попандос!

Сашка залишилася у кімнаті сама. Дівчина переодягнулася у піжаму з рожевими єдинорогами та одягнула зверху халат. Вона не поспішала розкладати свої речі на полиці у шафі. Матір трохи перебіситься, і Сашка повернеться. Їй так хотілося бути дорослою, так хотілося незалежності, а її все одно усі опікали, намагалися повчати, а найбільше дівчину бісили мамині слова про майбутнього чоловіка. Ніби вона якась річ, і її вони з рук в руки передадуть та знімуть з себе відповідальність. Дівчина думала зателефонувати хоча б татові, але її телефон розрядився.
– От, халепа! Як завжди, у найнеобхідніший момент! – мовила до себе дівчина. Вона знала, що тато буде хвилюватися більше за всіх.
Саша перевернула усі речі у валізі, але зарядного пристрою так і не знайшла. Вона взяла телефон та з ним вийшла з кімнати.
– Вибач, у тебе немає зарядного пристрою? – запитала Саша, показуючи на свій телефон. Влад завис на кілька секунд. Вона була така домашня у тому вбранні, ніби вони реальна пара і живуть не один рік разом.
– Зараз гляну, – відповів Влад та подивився на модель телефону. Старенький недорогий телефон, але у рожевому чохлі з малинками. Хто б сумнівався! Влад пригадав, що десь у нього був павербанк з усіма можливими моделями портів. Влад таки знайшов його і переможно підійшов до Сашки.
– Пропоную обмін: зарядка твого телефону в обмін на твій номер, – запропонував Влад.
– А ти, шантажист, свого не упустиш, – відповіла Сашка.
– Яке життя, такі й методи, – відповів Влад.
– За допомогою маніпуляцій у мене номер ще ніхто не брав, – констатувала дівчина.
– Буду першим. А що, багато охочих взяти твій номер? – почав ревнувати Влад.
– У черги записуються, – відповіла Сашка.
– Тоді мені без черги, будь ласка, номер телефону дай, – попросив Влад.
– А ти пільговик?
– Звісно! Он навіть гіпс є, – показав на ногу Влад.
– Вмовив. Давай павербанк сюди, бо поки з тобою домовишся, то година пройде, – мовила Саша та приєднала свій телефон для зарядки.
– Диктуй або сама запиши. Тільки не махлюй, я ж перевірю, – усміхнувся Влад.
– Ой, ти ж не відчепишся, пиши! – мовила Саша та продиктувала йому свій номер.
– Є! Дякую.
Саші було цікаво, як він її записав, але Влад сидів далеко, і їй не було видно, що він друкував.
– Сашо, а якщо серйозно, то мені дуже потрібна твоя допомога, – мовив Влад. – Мені так і не вдалося знайти перекладача для корейців, вони вважають, що ти й далі будеш вести переговори. Я заплачу, скільки скажеш. Ти мені потрібна, – мовив Влад, але сказав останні три слова так ніжно, що Сашка ледь не розтанула.
– А як же моя робота? Я ж працюю.
– Якщо хочеш, то можемо оформити виклик через твою фірму. Я готовий заплатити в два рази більше, – запевняв Влад.
– Коли зустріч з корейцями?
– Післязавтра.
– Добре, я спробую знайти час у своєму щільному графіку, – по-діловому мовила Саша.
– У мене ще є одна пропозиція. Тільки не лякайся і вислухай її до кінця, будь ласка, – попросив Влад.
– Не лякай мене, – мовила Саша.
– Ти дуже сподобалася моєму дідусю, і він вважає нас парою, чи не могла б ти хоч на деякий час стати моєю дівчиною, фіктивною? – мовив Влад, а Сашу аж пересіпнуло від останнього слова. – Я розумію, у тебе є Олексій, Олег та Степан...
– Остап, – перебила його Саша.
– Так, але якщо ти зараз у мене, то не все так добре з ними. Я обіцяю, що я тебе не скривджу та готовий до твоїх правил, якщо хочеш, то можемо підписати договір, – говорив Влад, як бізнесмен.
– Невже ти не можеш найняти нікого іншого на цю роль? Я не акторка, я можу не впоратись.
– З дідусем ти була дуже переконливою. Я б сам повірив, якби не знав правду, – мовив Влад.
– Дякую за комплімент, але я утримаюсь. Он тобі завтра треба ремонтувати кран, який ти розтрощив, післязавтра допомогти з корейцями. Тебе і так надто багато у моєму житті. Дай спокійно дихати, – мовила Саша. – Вибач, мені треба зателефонувати.
Як тільки заряд пішов, дівчина увімкнула телефон. Екран засвітився й почав блимати сповіщеннями про пропущені дзвінки та повідомлення від мами, тата, братів та Олі.
– Попандос! Вони мене вб’ють, – мовила до себе Сашка та почала думати, що б його зробити, аби її не замурували вдома навічно.
Вона вирішила зателефонувати спочатку Олі.
– Боже, ну нарешті! Ти жива? Він тебе не скривдив? Твої вже на місці? – сипала запитаннями схвильована подруга.
– Все добре. Хто мене мав скривдити? Я сама кого хочеш скривджу. Що значить «твої на місці»? – серце Саші закалаталося у передчутті. От відчувала вона п’ятою точкою щось неладне!