Розділ 4.2 Сюрприз

Розділ 4.2 Сюрприз

На вулиці Мирній, п’ять у квартирі тридцять шість симпатичний молодий носоріг з гіпсом на нозі також думав про Сашку. Вона забула у ванній стрічку, якою було підв’язане її волосся. Влад знайшов її у ванній і тепер не випускав з рук думаючи про рожевокосу дівчину. Вона така смішна, коли свариться, так мило ніяковіє, а як обурюється! Дідусь має рацію – скарб, а не дівчина! Тільки ж вперта! Але це в ній і приваблює. Бунтарський дух, хаос, який вона принесла в його життя зі своєю появою. Влад звик до чіткого розкладу, графіків, пунктуальності, а тут дівчина-торнадо. З нею точно не засумуєш. Аби дах не знесло!
Думки про дівчину увесь час відволікали Влада від роботи. Він попросив Віталіка привезти усі документи, які необхідно було підписати.
Неочікувано задзвонив телефон. На аватарці висвітилося фото дідуся Лева.
– Добрий вечір, онучку! Не завадив? – запитав чоловік.
– Привіт, дідусю, не завадив, – відповів Влад.
– Ти один? Я маю на увазі – ти не з Олександрою? – запитав чоловік.
– Один. А можуть бути ще якісь варіанти? – чомусь запитав Влад, раніше, ніж подумав.
– Інших бути не може.
– Бо прикопає? – усміхнувся Влад, досі тримаючи в руці її пов’язку.
– До того ж обох, – підтримав жарт дідусь. – Ти скажи, чого її так довго від мене приховував?
– Та якось не було нагоди познайомити, – брехав Влад.
– Бережи її, онучку. Я б не став тебе турбувати, але хотів тобі сказати сьогодні дещо важливе. При дівчині не став нічого казати. Вчора до мене приходив Тимур. Він вимагає передати управління компанією йому. Я відмовився.
Від цих слів Владислав стиснув руку в кулак. Він добре знав свого двоюрідного дядька-слимака, знав, що він гравець та компанія йому потрібна, аби продати її та занести все в казино. Тимур постійно качав гроші з дідуся, поки той не закрив цю лавочку. Дядько довів дідуся до лікарні своїми витівками. Влад мусив взяти управління компанією у свої руки, бо Тимур почав розгойдувати раду директорів, що Лев Борисович надто вже у поважному віці для керування компанією. Тепер він придумав іншу капость. У раді директорів діяв негласний закон, що очолити компанію має одружений чоловік, який має бездоганну репутацію. З репутацією Влада було все добре, чудова освіта, гарні знання у галузі бізнесу та фармацевтики, а от в графі «сімейний стан» була прогалина. Влад не поспішав одружуватись, вірніше, не зустрів ту, яку хотів би бачити поряд усе життя... До вчорашнього дня. Але чи погодиться вона? Хоча б на фіктивний шлюб, аби вберегти компанію дідуся. Та як з нею про це говорити? Вона ж гостра, як шпилька. Ти їй слово – вона тобі десять. Але, аби погодилася. От від неї він готовий і десять слів почути, тільки б почути ЇЇ. Якби був її номер, то точно зателефонував би їй чи написав.
Поговоривши з дідусем, Влад став чорніший за дощову хмару. Знає ж Тимур, на що натискати. Але Влад спробує знайти вихід.
Пролунав дзвінок у двері. Влад пішов відчиняти, впевнений, що то Віталій привіз документи. Яким же було його здивування, коли він побачив перед собою рожевокосу дівчину з валізою.
– Добрий вечір! Ти казав, що до весілля вестимеш себе пристойно, – серйозно мовила дівчина, але її щічки горіли. Знав би Влад, скільки разів вона підходила до його дверей та тікала від них, наче чорт від ладана. Але набравшись сміливості та зрозумівши, що шляху назад немає, Сашка таки натиснула на дверний дзвінок, і ось стоїть і дивиться на цього носорога в халаті. От чого не можна було нормально одягнути той халат, щоб не було видно торс?
– Добрий вечір, а я про тебе думав, – зізнався Влад, та його настрій злетів аж до неба. Це ж треба, сама прийшла до нього. Сама!
– Але варто обговорити усі умови: ти спиш окремо, ніяких обіймашок, поцілунків, навіть у щічку. Ти не порушуєш мій простір, я не порушую твій, – видала усе, що повторювала кілька разів.
– Згода, – одразу відповів Влад. Але буде важко не порушувати простір один одного, бо вона – торнадо найвищого рівня.
– То впустиш до квартири, чи мені тут доведеться ночувати? – резонно запитала Сашка, бо Влад дещо розгубився від такого сюрпризу.
– Звісно, вибач, проходь, – мовив Влад та зробив крок, аби пропустити її.
Сашка увійшла, але залишила валізу за дверима. Хай тепер її Влад занесе, але носоріг так зрадів, що Сашка тепер у його квартирі, що, як тільки дівчина переступила через його поріг, почав одразу зачиняти двері.
– Агов! А мої речі?! – обурилася дівчина.
– Ой, ото я телепень! – спохопився Влад.
– Це факт, – не змовчала Сашка, а Влад усміхнувся від її слів. Як же він скучив за ці кілька годин за їх перепалками. Чоловік забрав речі з коридору та заніс валізу до квартири.
– Ти надовго? – вирішив запитати Влад.
– Усе залежить від тебе, – мовила дівчина. – Ти сам? – запитала Саша. Біля дверей його квартири, коли вона наважувалася натиснути на той дзвінок, у неї в голові була купа думок: А якщо у нього є дівчина? А якщо він її не пустить переночувати? А якщо його немає?
– Так. А хто має бути? – здивувався Влад.
– Ну, дідусь Лев, наприклад.
– Ні, він телефонував та згадував про тебе. Дякую, що виручила мене сьогодні, – тепло мовив Влад. – Дідусь живе окремо.
– Це добре.
– Проходь, – запросив Влад. Якось незручно було тримати дівчину біля виходу. Хоч вона бойова, але зараз мала вигляд наляканої косулі, яка готова була шмигнути за двері у будь-яку секунду.
Саша зробила кілька кроків і розгубилася. Вона не знала скільки кімнат у квартирі, бачила кілька дверей, але не заходила до інших кімнат, крім кухні-студії. Її очі виловили диван, і вона заспокоїлася. Спальне місце у неї є!
Влад зловив погляд Саші на дивані.
– У мене є гостьова кімната, можеш зупинитися там. Єдине, нам доведеться ділити вбиральню, але, думаю, що ми домовимося, – мовив Влад та показав на двері.
Саша пішла до дверей, а Влад, шкандибаючи, поніс за нею валізу.
Кімната була стильно мебльована, у світлих тонах з панорамними вікнами та величезним ліжком. Вона разом з усіма трьома братами могла там поміститися.
– Ти розташовуйся, у шафі є рушники. А я чай поставлю. Чи ти голодна? Замовити щось? – турботливо запитав Влад.
– Дякую. Я не голодна, але від чаю не відмовилася б, – тепло усміхнулася Саша. От може ж він бути нормальним!
Влад залишив Сашу саму та пішов до кухні. Хоч він ще шкутильгав через той бісів гіпс, але аж пританцьовував. Чи міг він уявити, що його вечір закінчиться саме так? Та ніколи! Але то був тільки початок вечора...