Розділ 4. Не наймичка!

Розділ 4. Не наймичка!

Сашка забрала свої речі та пішла з квартири Влада, так і не залишивши йому номер телефону. Тільки зараз вона помітила кілька пропущених від Олі та Олексія. Сашка одразу набрала подругу.
– Нарешті! Я вже думала викликати поліцію на Мирну, п’ять, квартиру тридцять шість! Ти чого не відповідаєш?! – кричала у динамік Оля. – Я вже Олексія на вуха підняла. От, халепа!
– Усе добре! Не треба було йому телефонувати. Зараз я тебе переберу, – мовила Сашка та розірвала дзвінок з подругою, аби набрати брата. Не вистачало, щоб той гламурний жаб припхався до квартири Влада.
– Сестричко, де тебе чорти носять? Зовсім страх втратила? Телефони існують, щоб їх підіймати, коли до тебе телефонують, – обурювався Олексій.
– Ти де?

– Біля вхідних дверей, – відповів Олексій.
– Дома? – з надією запитала Сашка та схрестила пальці, аби він не був біля квартири Влада.
– А де ще? Ти ж мене так розмалювала, що й Доместос не бере. Боже, як він смердить! – мовив Олексій, принюхуючись до себе.
– Ти геть здурів?!
– А що було робити? У нас сьогодні з Олею побачення, не піду ж я зеленим гуманоїдом до неї? – обурився Олексій.
– Он треба було думати, перш ніж мені капості робити, – відповіла Сашка.
– То де ти? – знову запитав Олексій. Як би не було, але ж сестра. Хоч і капосна!
– Роботу робила. Вже йду додому, не бубни! Мамі мене не здав? – запитала Саша та знову схрестила пальці, бо знала, що мама може влаштувати торнадо, в неї ж характером пішла.
– Мама пішла до куми, буде ввечері, – заспокоїв Сашку брат.
– А тато?
– На роботі.
– Добре, живи, – відповіла Сашка.
– Ти скажи, чим зеленку відмити? Мені ж до сьогодні до Олі йти, – мовив Олексій.
– Ти ж вчора з нею бачився. Сьогодні моя черга з Олею гуляти. Відмокни у ванній, потри себе мочалкою, – радила Сашка.
– Та я і сидів у ванній, ледь не квакав, і до червоного тер ту зеленку, нічого її не бере, – бідкався Олексій.
– Я прийду, то допоможу, – погодилася Сашка.
– Нє-нє! Не треба мені скальп знімати. Краще я зеленим походжу.
– То тобі не вгодиш! – обурилася Сашка. – А ти можеш зустрітися з Олею, коли вечір буде. Ніхто у темряві й не побачить ту зеленку, – видала ідею Сашка. Вона ще не показала подрузі компромат на брата, але до їхнього побачення обов’язково покаже.
Саша зателефонувала подрузі та таки злила фото брата.
– Сашка, ти кровожерлива, – зробила висновок Оля.
– Ти хоч сходи з тим жабом на побачення, він весь день у ванній відкисав, – розсміялася Саша.
Дівчина встигла ще на один виклик «Чоловіка на годину» та задоволена прийшла додому. На порозі її зустріла мама.
– Сашко, що це ти з братом зробила?! – войовничо налаштовано запитала жінка.
– З яким? – спробувала вдати здивування дівчина.
– З зеленим Олексієм, – відповіла жінка, а Сашка зрозуміла, що мама вже бачила брата. Ой, перепаде тепер їй! Але, що зроблено, то зроблено.
– Нічого страшного з ним, – намагалася триматися спокійно Саша.
– Він через тебе сьогодні на роботу не пішов, – продовжила матір.
– Нічого, я сьогодні заробила за двох, – відповіла Сашка, дістала гаманець та дала мамі в сімейний бюджет п’ять тисяч.
– Що за гроші? Кого це ти пограбувала? – схвильовано запитала жінка, бо бачила, що донька віддала тільки половину.
– Нікого не пограбувала, а професійно виконала роботу, – відповіла Саша та пішла до своєї кімнати.
– Ми ще не закінчили розмову, – навздогін мовила матір.
– Мамо, я втомилася, – відповіла Саша та зникла за дверима своєї кімнати.
Сашка сиділа у кімнаті аж до вечора. Вона слухала свою улюблену музику в навушниках та гортала стрічку в соцмережах, з надією знайти інформацію про Владислава. Таки зачепив він її, носоріг бісів!
– Скільки разів тебе до столу запрошувати? Я що, наймичка? Купи, принеси, приготуй, насип, до столу запроси, а вони, пані, не йдуть! – читала мораль матір, а Сашка нічого не чула, бо слухала музику у навушниках та в такт хитала ногою. – Ти мене чуєш, Сашо!
Жінка підійшла до доньки та торкнулася її плеча. Саша одразу ж підняла очі.
– Звісно, ти мене не чуєш. Я стою біля плити, на усіх готую, як рабиня Ізаура, а вона музику слухає! – плеснула в долоні жінка.
– А чого кричати? Я не чула, бо була в навушниках. Могла б спокійно сказати, що потрібна допомога, сьогодні черга Олега на кухні допомагати, – мовила Саша.
– Ти диви-но на неї: могла б спокійно сказати! А я не спокійно кажу? Не тим тоном?! – розійшлася жінка.
– Не тим. Мамо, не починай, будь ласка, – попросила Саша.
– Оце чоловіку своєму будеш так казати: не починай! – знову завела свою пісню жінка.
– Буду казати чоловіку, – погодилася Сашка.
– Та хто ж тебе таку язикату візьме?! – зачепила Сашку жінка.
– Не переживай, знайдуться охочі.
– Йди їсти, – продовжила далі матір.
– Дякую, я вже сита. Ти мене вже вечерею нагодувала, – відповіла Саша.
– Невдячна! Я стою, варю, як тато Карло кручуся весь день, і ще не так її Високість запросили до столу, – склала на грудях руки жінка.
– Мамо, я не голодна, дякую, – стримувалася з останніх сил Сашка.
– Оце чоловіку будеш виказувати, – мовила жінка, добиваючи доньку.
Дівчина встала, дістала з шафи валізу та почала складати туди свої речі.
– Що це ти робиш? До майбутнього чоловіка збираюся, – відповіла Сашка та продовжила збирати речі.
– Ой, не дуркуй! – махнула на доньку рукою жінка та вийшла з кімнати.
Хлопці разом з батьком вже сиділи за столом, чекаючи на матір та сестру.
– А де Сашка? – запитав чоловік.
– Не голодна, – відповіла жінка. – Не так її, принцесу, до столу запросили. Ото ж характер. Оце заглядали усе життя в дупу цій квіточці. Нічого, поголодує один вечір. Тут їй не ресторан, – бурмотіла жінка.
Усі вони вечеряли без Сашки. Після вечері батько не витримав та пішов до кімнати доньки, але там нікого не було...