Розділ 3.3 Брехунці

Розділ 3.3 Брехунці

– Борщ? – аж розцвів усмішкою чоловік.
– І пампушки, – додав Влад, насолоджуючись тим, як Сашка з-підлоба дивиться на нього.
– І пампушки? – перепитав дідусь.
– Дуже смачні. Саша вчора пекла. Вона в мене дуже смачно готує, – видав Влад, а Сашка готова була його вбити за слова «в мене», от тільки свідок був. Але ще не вечір, хай-но дідусь піде, хай піде, а тоді Сашка влаштує цьому носорогу солодке життя.
– Сто років не їв домашнього борщу. Онучко, то тебе Сашою, Олександрою звати? Цей телепень ніяк не познайомить нас, – гримнув на онука чоловік.
– Точнішого визначення важче й підібрати, – відповіла Сашка та поглянула на Влада. – Так, моє ім'я Саша.
– А мене звати Лев Борисович, але для тебе я – дідусь Лев, – тепло усміхнувся до Саші чоловік і обійняв її. От як йому сказати, що його онук – телепень? Шкода ж чоловіка!
– Зараз я борщ розігрію, – мовила дівчина, забрала з рук Влада коробки з піцою, глянувши на нього грізно, та пішла до кухні.
– Вогонь, а не дівчина! – констатував задоволений дідусь. – Якщо я дізнаюся, що ти її упустиш, то не бачити тобі фірми!
– Ти ж її не знаєш? А може, я її взагалі тільки вдруге бачу? – мовив Влад. Це була правда, але чи повірить у неї дідусь?
– Ти мене не обдуриш! Ти на цю дівчину дивишся так, як я дивився на свою кохану дружину. Чи стане тобі перша зустрічна борщ з пампушками готувати? – поставив риторичне запитання Лев Борисович. – Ходімо, бо я вже відчуваю аромат борщу.
Дідусь пішов до кухні, а за ним пошкандибав і Влад.
– Саме перша зустрічна і стане, – бурмотів Влад, протираючи свій ніс. І чого вона його носорогом обзиває? Нормальний у нього ніс.
Сашка підігріла борщ, нарізала зеленої цибулі, додала сметани, розігріла пампушки та переклала піцу на тарілки. Чомусь при дідусеві не хотілося їсти з коробок. У чоловікові поєднувалося щось дуже аристократичне та домашнє водночас. Сашка згадала і своїх дідуся й бабусю, до яких її та братів часто відправляли на літо, і подумала, що необхідно їм зателефонувати. Канікули у них були найкращим відпочинком у дитинстві. Батьки не дозволяли робити те, що дозволяли дідусь і бабуся. Скільки ж таємниць було у них! Рідненькі часто влаштовували і пошуки скарбів, і квести у фермерському полі кукурудзи, і тарзанку, і гойдалку, і гамак... Чомусь очі Лева Борисовича видалися Сашці такими ж добрими та люблячими.
– То як ви познайомилися? – запитав дідусь, сідаючи до столу.
– Випадково, – в один голос відповіла пара.
– Оце тобі пощастило знайти таку красуню, – мовив дідусь.
– Це вона мене знайшла, – видав Влад, спостерігаючи за тим, як змінилося обличчя дівчини.
– На свою голову, – не втрималася й Саша.
– То як ви познайомилися? – таки наполягав на відповіді дідусь.
Влад вирішив збрехати. Ну, не видавати ж правду про «Чоловіка на годину» і потоп, який він навмисно зробив у ванній?!
– Олександра добре знає корейську. Вона прийшла до мого офісу найматися на роботу як перекладачка. Отак і познайомилися, – мовив Влад, а Сашка ледь не вдавилася піцою.
– То Олександра корейську знає? – запитав Лев Борисович.
– Так, вона врятувала контракт з корейцями. Незабаром мають прилетіти, аби узгодити усі деталі особисто та підписати договір про співпрацю, – мовив Влад.
– Яка ж розумничка! – з гордістю мовив дідусь. – Розумна, красива, яскрава. Справжній скарб. Бережи її!
– Угу, – буркнула Сашка.
– А де ногу зламав? – запитав Лев Борисович в онука.
Користуючись моментом, що Влад жував піцу, Саша почала фантазувати.
– То я винна, – театрально мовила Сашка, а Влад насторожився. От точно зараз буде якась провокація! Він за два дні її вже вивчив. – Ми якраз узгоджували деталі договору, йшли вулицею, і я почула жалібний писк. На дереві я побачила маленьке кошеня. Влад одразу ж кинувся його рятувати. Він заліз на дерево, але гілка його не витримала і з гуркотом Влад впав на землю, але врятував кошеня, – брехала Сашка.
– Благородний вчинок. А де кошеня? – запитав дідусь. От як не повірити в цю розповідь?
– Виявилося, що дівчинка загубила свого улюбленця, і він заліз на дерево, а злізти не міг, – придумала Сашка.
– Ти мене здивувала. Щоб Влад поліз на дерево? Це, напевно, вперше в житті, – мовив чоловік, розуміючи розгубленість та зніяковіле обличчя онука по-своєму.
– Що ж не зробиш заради гарної дівчини, – видав Влад.
– Ну, Влад любить тваринок. Особливо носорогів, – підколола його дівчина.
– Ні, кіз більше, – мовив чоловік, усміхаючись. – Ти хоча б вдягнулася. Одяг вже точно висох, – мовив Влад, бажаючи змінити тему, бо Сашка могла б придумати ще щось неправдоподібне.
– А що таке? Що не так? Сам же мені сорочку дав, – починала закипати Сашка.
– Не світи своїми булками перед дідусем, – кепкував Влад далі.
– Раніше тебе мої булки не гнітили, – відповіла Сашка, але таки встала, аби піти вдягнутися.
– Я ж про тебе хвилююся, щоб не застудилася, бо мені ж доведеться зігрівати, – жартував далі Влад, а дівчина аж почервоніла від його слів. Це ж що Лев Борисович про неї подумає? От, носоріг рогатий!
– Якщо це для тебе так важко, то знайду інші обігрівачі, – не лишилася у боргу дівчина та з високо піднятою головою пішла до ванної кімнати.