Розділ 3.2 Коза і носоріг

Розділ 3.2 Коза і носоріг

Сашка розгубилася. З якого це дива Влад надумав по своїй квартирі без футболки ходити і світити перед нею своїм голим м’язистим торсом? От невже його не виховували, що так при незнайомих дівчатах ходити непристойно? Він же не на пляжі! Байдуже, що у своїй квартирі, вона ж тут. Політ думок Сашки перервали обійми літнього чоловіка, який якось неочікувано опинився поряд з Сашкою та ледь не задушив її, притискаючи до себе.
– Онучко, сонечко, який же я щасливий! – гучно мовив чоловік. – А ти, Владе, тишком-нишком, а таку гарну дівчину обрав. Моє вам благословення, – не переставав говорити чоловік, а очі Саші все більше округлювалися. Це він про що?
– Дідусю, ми... – спробував було Влад, але що він скаже? Що Сашка – його сантехнік і рятувала його квартиру, бо він розбив кран? І як пояснити, що вона у його сорочці вийшла з ванни з мокрим волоссям?
– Владу, тобі, зануді, саме така яскрава квіточка і потрібна була! – продовжив дідусь.
– Малинка! – поправив чоловіка Влад.
– Що? – перепитав чоловік.
– Не квіточка, а Малинка, – пояснив Влад.
– То вже ви між собою вирішуйте, як називати один одного, – мовив сивий чоловік до онука.
Саша стояла в кліпала очима. Завжди бойова та язиката, дівчина розгубилася. Вона стоїть посеред чужої кваpитpи у чужому одязі... Якби батьки її отак побачили, то було б їй.
– Яка ж красуня! – не міг зупинитися чоловік. – Владу, то ти мене познайомиш зі своєю дівчиною?
– Я не його дівчина! – таки випалила Сашка.
– Дідусю, ти квапиш події, – спробував пом’якшити ситуацію Влад та з докором поглянув на Сашу.
– Це ти зволікаєш! Так гарна дівчина, хоч би познайомив нас, бо поставиш перед фактом, що у вас через тиждень весілля, а я не в курсі справ, – добив дівчину дідусь.
– Не хвилюйтеся, не поставить, – мовила Саша.
– Що, на весілля не запросите? – почав хвилюватися чоловік та схопився за серце. Він зблід. Було видно, що то не гра, він почав задихатися, його ноги почали підкошувалися. Влад швидко підбіг до чоловіка, ледь не підхопив його та повів до дивана. Владислав послабив краватку та почав щось шукати у внутрішній кишені піджака чоловіка.
Сашка злякалася. Вона побігла на кухню та принесла склянку з водою. Вона бачила, як Влад дістав з кишені дідуся балончик та допоміг зробити певні маніпуляції. Чоловік став дихати глибше та спокійніше.
– У дідуся астма, – пояснив Влад.
– Налякав тебе, онучко? Це просто я розхвилювався, що нарешті онук вподобав дівчину, – мовив чоловік, роблячи маніпуляції з балончиком.
Сашка знову щось хотіла відповісти, але стулила рот від погляду Влада. Не на часі це, людині погано.
Пролунав дзвінок у двері.
– Сашо, відчини, будь ласка, це доставка, – попросив Влад та взяв склянку з її рук, аби подати дідусю.
Саша тільки зиркнула на нього, але пішла до дверей.
– Не дівчина, а вогонь. Тобі така й треба, – констатував дідусь, спостерігаючи, ЯКИМ поглядом Влад проводив свою гостю.
– Зачекай, я гроші дам, – гукнув навздогін Саші Влад. Йому потрібно було сказати Саші щось наодинці. Він схопив гаманець та побіг за нею, лишаючи дідуся одного.
– Молодість, – усміхнувся чоловік, роблячи ковток води.
Саша якраз відчинила двері. Влад дав гроші зі щедрими чайовими та схопив дівчину за руку.
– Сашо, я дуже прошу, допоможи мені. Це мій дідусь. Він – єдина рідна моя людина. Я не маю ні братів, ні сестер, мої батьки загинули у автотрощі, коли мені було сім років. У дідуся хворе серце, він не хоче лягати на лікування, ще й астма загострилася. Ти сподобалася йому. Будь ласка, удай мою дівчину. Я заплачу, – тихо мовив Влад.
– Хіба я схожа на актрису? Чи на ескортницю? Шукайте когось собі на цю роль. Я на таке не підписувалася. Ото придумали! – почала обурюватися Саша. – Та вдягніться вже, досить світити своїм торсом!
– А тобі подобається? – підморгнув Влад та почав грати м’язами. – Зізнавайся...
– Повір, ти мене не здивував, – у своїй манері мовила Саша. – Я й не такі чоловічі тіла бачила.
Від слів Сашки усмішка зникла з обличчя Влада.
– Олексія? – чомусь саме це ім’я спало на думку.
– І Олексія, і Остапа, і Олега. Це ще не весь список, – мовила Сашка та тріумфувала, бо змогла зняти з його обличчя нахабну усмішку.
– Ото ж ти коза! – мовив Влад.
– А ти... Ти... – придумувала, що б йому таке сказати та перейшла на «ти». – Ти – носоріг!
Влад схопився за свій ніс.
– Неправда. У мене маленький гарний ніс, – заперечив Влад.
– Ти такий же товстошкірий, сірий і... і... – думала, яку ще причину придумати.
– Закохані чубляться, тільки любляться, – почувся голос дідуся Влада, який вирішив піти за парою. Ну, не зміг втриматися. Дуже кортіло. – Зараз піца охолоне, поки ви сваритися будете. Оце взяли молодь, сухом’ятку в себе товкти. А нормальна їжа?
– В холодильнику є борщ. Вчора Саша зварила, – мовив Влад, а дівчина закотила очі. От як тепер довести, що вони не пара?