Розділ 3.1 Я невчасно?

Розділ 3.1 Я невчасно?

Сашка неслася на ту вулицю Мирну, мов стріла.
– Це ж треба було кран навмисно зламати?! От геній! – обурювалася Саша. Вона навіть ліфт не стала чекати, а побігла сходами. Як тільки вона натиснула на дзвінок, двері одразу ж відчинилися, ніби Влад весь час виглядав її у вічко.
– Са-а-ашо... – розвалився в усмішці Влад, коли побачив Сашу. – Доброго ранку! Я так чекав...
– Недоброго ранку! – буркнула Сашка та увійшла до квартири. – Що цього разу?
– Кран. Кран у ванній. Так тече, так тече, – бідкався Влад, але усміхався, як блаженний. От бовдур! У нього в квартирі потоп, а він усміхається!
Саша поглянула на нього з-під лоба та пішла до ванної кімнати.
– Чого ж ви вентиль не перекрили?! – закричала Сашка, як тільки відкрила двері ванної, а вода хлюпнула на неї. – Ви ж сусідів топите! Хочете їм ремонт робити?!
Хоч Сашка кричала, але швидко перекрила воду та почала вимакувати рушниками воду. Чомусь вона відчувала провину. Сашка розуміла, що то він через неї той кран розтрощив.
Сашка та Влад були повністю мокрі, коли закінчили витирати підлогу. Ніде не залишилося й краплі води.
– Для чого було ламати новий кран? Сусіди вам не подякують, якщо у них стеля буде мокра, – спокійно мовила Саша.
– Ваша операторка не дала б мені ваш номер телефону, – зізнався Влад.
– І правильно б зробила. Хто знає, а може ви маніяк чи сталкер якийсь, – у своїй манері мовила Сашка. Он через нього вона вся мокра. От що робити?
– А я схожий на маніяка чи сталкера? – запитав Влад та скорчив мармизку.
– На бовдура! – поставила діагноз Саша. – Це ж треба було отак розбити кран. Навіть молоток з місця злочину не прибрали, – вказала на доказ дівчина.
– Винен, але не каюся, – усміхнувся Влад.
– Кран необхідно міняти. Я зараз сфотографую, мені здається, що я така бачила у сантехмагазині. Але це завтра. Сьогодні я перекрию воду, але не користуйтеся краном у ванній сьогодні, – мовила Саша.
– То ми завтра знову побачимося? – усміхався Влад.
– Ну, якщо бажаєте, то кран може завтра замінити дядько Саша, – мовила дівчина та поглянула на Влада, аби не пропустити його реакцію.
Він скривився і почав заперечно махати головою.
– Ні, мені потрібні ви, Сашо, – мовив Влад та поглянув на неї так, що серце пропустило удар.
Аби не видати себе, Саша зібрала усі рушники та завантажила їх до пральної машинки. Вона швидко встановила режим прання та знайшла у шафі капсули для прання.
– Я мокра, як хлющ, – мовила Саша. Таки фонтан замочив не тільки господаря квартири, але і її.
– Зараз я щось придумаю, – мовив Влад та пішов до своєї кімнати. У шафі він взяв одну зі своїх білих сорочок, яка для Саші буде, як туніка.
– Ось, одягніть поки це, – винувато мовив Влад. – Рушники виперуться, то можна ваш одяг завантажити, а я поки замовлю нам щось. Не знаю, як у вас, але у мене прокинувся шалений апетит. Суші чи піца?
– Піца, – мовила Саша та взяла сорочку Влада.
Чоловік також був мокрий, він швидко замовив дві піци та вирішив переодягнутися у сухий одяг. Він встиг зняти мокрий одяг та одягнути шорти, як почув дзвінок у двері.
– Ого, як швидко? – здивувався Влад та пішов відчиняти, тримаючи в руках футболку.
Він відкрив двері та застиг від здивування.
– Дідусю? – запитав Влад.
– Я невчасно? – відповів запитанням на запитання чоловік.
– Вчасно, проходь, – відповів Влад, але тепер думав, як пояснити присутність Саші у його квартирі.
– Я розвісила рушники на сушарці та завантажила свій одяг, – мовила Саша, витираючи волосся. – Ой... – вирвалося у дівчини, бо на неї дивилося дві пари очей: одні манливі, які аж обпалювали кожен міліметр її ніжок, які виднілися з-під сорочки, та зацікавлено-хитрі, які таїли купу запитань...