Розділ 2.2 Красень

Розділ 2.2 Красень

Саша пішла вечеряти до кухні.
– О, а ти вже вдома? – здивувалася мама. Вона була впевнена, що донька пішла під наглядом Олексія. Вона точно бачила, як Олексій виходив з квартири.
– Я вирішила повернутися. Втомилася сьогодні. Було багато роботи, – збрехала Саша. Вона могла чубитися з братами, але ніколи їх не закладала, як і вони її.
– А Олексій де? – поцікавився тато.
– Запитаєш його, коли прийде, я не слідкую за ним.
Після вечері Саша пішла до своєї спальні та навела будильник, щоб вночі встати і творити красу для брата.
Олександра довго не могла заснути, думки постійно тікали до Владислава. Їй здалося, що вона сподобалася йому, а він навіть її номер телефону не запитав.
Коли будильник розбудив Сашку, вона не хотіла вилазити з ліжка, але жага зробити Олексія красунчиком взяла гору. Олександра разом з усім необхідним пробралася у кімнату братів. У них була одна кімната на трьох. Вона знала, що у них міцний сон і жоден з них не прокинеться, навіть якщо поряд з ними будуть запускати салют.
Олексій спав поряд з вікном. Місячне сяйво світило достатньо, щоб навести красу, навіть не вмикати ліхтарик.
– Приступимо, – мовила Саша, потираючи руки.
Спочатку Саша вирішила таки зробити Огірка огірком. Вона взяла зеленку та почала малювати веснянки, де тільки можна було. Звісно, що і на обличчі теж.
– Кра-а-асень, – усміхнулась до себе Саша. Далі у планах був манікюр. В Олексія з’явилися рожеві нігтики, які Саша добротно клеїла на клей «Момент». Манікюр вийшов гарним та майже професійним. Надихнувшись своїм досвідом, Сашка вирішила зробити й педикюр, байдуже, що нігтів для ніг не було, але для рідного брата їй не було шкода нігтів для рук.
– Огірок руки-ноги-ножиці, – стримувала сміх Олександра. Їй здалося цього замало, і вона намастила губи любого брата червоною стійкою помадою, яка, за словами розробників, мала триматися на губах до дванадцяти годин.
Дівчина, напевно, ще зробила й вії братику, але він неочікувано перевернувся на бік і Сашці було б незручно це робити.
– Ой, ти і так красень, – мовила Саша, задоволена результатом, увімкнула ліхтарик та зробила кілька знімків братика, який тепер був схожий на Шрека і Фіону водночас.
Задоволена результатом, Саша повернулася до своєї кімнати та лягла спати. Вона навела знову будильник, аби прокинутися раніше за Олексія та втекти на роботу, бо за такий марафет її б не погладили по голівці.
Саша швидко встала вранці та раніше за всіх пішла на кухню, щоб приготувати собі сніданок.
– Доброго ранку! – привіталася мама, яка прокидалася раніше за усіх. – З яких пір сова стала соловейком? Чи ти вже щось задумала? – запитала жінка, бо добре знала свою доньку.
– Ой, мамо, просто мені на роботу сьогодні раніше треба, – відповіла Саша.
– Угу, ніби я тебе не знаю.
– Доброго ранку! – привітався Остап, який з братів прокинувся найпершим та поглянув красномовно на сестру. Звісно, він помітив усю красу Олексія, але не став нічого казати при мамі.
– Доброго. Ой, все, запізнююся. Я побігла, – мовила дівчина, поцілувавши матір у щоку, і пішла до виходу з кухні.
– Ти – страшна людина, – тихо мовив Остап, аби почула тільки вона, натякаючи на те, що вона зробила з братом.
– Зате Олексій тепер красень, – відповіла Сашка та пішла до своєї кімнати, щоб взяти сумочку. За кілька хвилин вона вже стояла на вулиці та уявляла обличчя Олексія, коли він побачить себе-красеня.