Розділ 1.1 Не «Чоловік на годину»

Розділ 1.1 Не «Чоловік на годину»

– Владиславе Васильовичу, ви мене чуєте? У вас щось зі зв’язком, бо картинка застигла, – почулося з динаміка ноутбука.
То не картинка застигла, а Владислав ледь не загубив щелепу дивлячись на округлості.
– Так, проблеми з інтернетом, – відповів хрипким голосом чоловік і змусив себе відірвати погляд та подивитися на екран.
– Зараз підключаться наші потенційні корейські партнери. Все готово, – відповів сухий жіночий голос.
– Дякую, Ірино Петрівно, – мовив Владислав та видихнув. Добре, що його секретарці вдалося знайти перекладача.
Ірина Петрівна працювала у Владислава вже п’ятий рік. Це була жінка з досвідом. Влад часто прислухався до її думки. Не хотів молоду секретарку, яка б крутила перед ним хвостом. Чоловік вважав, що на роботі має бути тільки робота.
На горизонті з’явився новий проєкт з корейською компанією. Це була чудова можливість довести дідусю, що Владислав щось тямить у бізнесі, і він схопився за неї. Єдиною проблемою була відсутність перекладача, який би погодився вести ділові переговори та перекладати усе, що необхідно. В останній момент Ірина Петрівна таки знайшла когось для перекладу.
Владислав дууууже неохоче відірвався від споглядання того, що діялося під раковиною, і поринув у конференцію. На екрані з’явилися ще два віконечка – перекладач та корейські партнери. Вигляд перекладача не викликав у Владислава довіри, але що вже є. На наступну конференцію знайдуть когось презентабельнішого.
Корейські партнери привіталися та почали щось говорити. Влад добре знав англійську, німецьку мови, ніколи не вивчав корейської, але інтуїтивно зрозумів, що перекладач щось не те перекладає. І ще те, що перекладач дещо п’яний, якщо не сказати «бухий в драбадан!». Він ледь повертав язиком. Ірина Петрівна зблідла та опустила очі. Це було явне фіаско. Владислав затулив очі рукою, бо зрозумів, що це катастрофа. Він спробував запитати, чи спілкуються корейські партнери англійською чи німецькою, але вони заперечно похитали головою. Ірина Петрівна також запитала, чи вони знають французьку, але і тут була негативна відповідь.

Влад почув якийсь шум за спиною, гучний видих та побачив, як дівчина з рожевим волоссям підійшла до нього та сіла поряд на стілець.
Саша усміхнулася у камеру, наче сонечко, і привіталася з потенційними (хоч шанси були мінімальними) партнерами. На диво чоловіки усміхнулися їй у відповідь та почали їй щось казати. У дівчини почервоніли щічки, але вона впевнено відповіла.
– Що вони говорять? – тихо запитав Влад, коли корейці щось розповідали.
– Хвалять мою корейську та кажуть, що подивилися загальнодоступну інформацію про вашу фірму і готові до переговорів. На пошту вони надішлють вам документи, вам необхідно з ними ознайомитися та прийняти рішення до наступної зустрічі, – професійно та серйозно мовила Саша.
Дівчина далі спілкувалася з корейцями, ставила уточнюючі запитання Владислава, який шоковано сидів та відповідав.
У якийсь момент він отримав повідомлення від Ірини Петрівни:
«Хто ця дівчина?»
«Це «Чоловік на годину» – відповів Влад, навіть не думаючи, що вийшло двозначно.
«Чоловік? А я думала, що то така мила дівчина. Нічого собі, як медицина розвивається у цій галузі» – прилетіло повідомлення у відповідь.
«Та ні! Це дівчина зі служби «Чоловік на годину» – пояснив Влад, поки Саша узгоджувала щось з корейцями та записувала інформацію на аркуші, що лежав поряд.
«А я вже таке надумала. Вибачте. Оце пощастило!» – написала секретарка.
У якийсь момент позаду щось тріснуло, гепнуло, почувся плескіт води.
– О, Боже! – вигукнула Саша, щось сказала корейською, помахала в екран та побігла до раковини, де хлюпотіла вода.
Корейці усміхнулися, з розумінням почали махати головами. Влад також помахав, але вирішив бути солідарним із Сашою, встав з дивана, засвітивши свої шорти, та пошкутильгав з гіпсом до дівчини. Корейці усміхнулися, але не поспішали вимикати камери, їм також було цікаво, що ж буде далі...