Розділ 1. Розбір помилок.

– Моргана! Моргана! – голосила сама Смерть. Судячи з відлуння, вона знаходилася в сховищі душ.

- Так, Ваша Темність! - У знак покори, схилила голову.

Смерть різко обернулася, свердлячи мене суворим поглядом своїх сірих очей. Отже, просто незадоволена і це чудово! Якби матінка справді сердилася, то в її очах зараз блищала б чиста темрява. Ця темрява живе в кожному з нас і ми вміємо її контролювати, але Смерті доводиться значно складніше. Вона є самим зосередженням цієї темряви.

- Ти знову відпустила душі грішників на переродження! Як ти могла? Я наказала всіх доставляти сюди! - Навколо стрункої жінки в суворій сірій сукні заклубився темний туман. А це вже погано!

- Але матінко, вони покаялися! Щиро! Я не можу забрати тих, хто очистив душу і вже вклав свою руку в долоню Айзека! - Намагаючись виправдати свої дії, підвела голову, дивлячись прямо в очі Смерті. Моторошне видовище, скажу я вам. Ні, вона зовсім не страшна і на стару з косою тягне слабо. Років їй звичайно багато та й коса в неї є. Чорна така, шовковиста, до попереку довжиною. Але виглядає Її Темність років на тридцять.

– Моргана! Ти не вправляєшся зі своїми обов'язками! – сердито крикнула Смерть, а потім тяжко видихнула і похитала головою. – Я розумію, як складно бути Жнецем у магічному світі, де кожен десятий із сотні - некромант. До того ж здатний некромант. Але Анні, є правила за якими ми пристосувалися працювати в цьому світі. Не думай, що переступаючи межу, ти робиш комусь краще. Люди не змінюються, особливо маги, а особливо менталісти. Тобі вже відомо, що сталося? - Тяжко видавила з себе Смерть, наблизившись впритул підняла кінчиками пальців моє підборіддя, щоб подивитися прямо в очі.

 Анні. Так мене називала лише Смерть. І якщо це траплялося, то випадок справді серйозний.

 – Ні, - хитнула головою. Матінка відступила і перевела свій погляд на стелажі з вмістилищами душ.

– Один менталіст. Геній у своїй галузі, маю відзначити. За життя він займався одним дослідженням. Вірив, що за допомогою ментальної магії можна підмінити всю пам'ять однієї людини на спогади іншої, що спровокує переселення душі за певних обставин. Він намагався стати безсмертним, робив досліди на людях. Сотні жертв, хай і далеко не безневинних, але жертв. Вони стали божевільними, втратили свідомість і загинули з його вини. Нещодавно він загинув. Помер від отрути, яку підмішала йому власна дочка. - Смерть ненадовго замовкла, а потім повернулася до мене. Я не розуміла, до чого вона веде. - Ти ж пам'ятаєш той випадок, місяць тому? Чи не так? Це було твоє завдання. Ти мала забрати його душу, але він… покаявся. Покаявся, що з його вини загинули ті розбійники, яких йому постачали з міської в'язниці. Ти пам'ятаєш той випадок, Моргана? – тихо прошелестів голос Смерті.

- Пам'ятаю. - Так, я справді пам'ятала. Він справді каявся у своїх провинах.

- Пам'ятаєш. Це добре, що пам'ятаєш. - Вже жорсткіше заговорила Смерть, і чорний туман знову заклубив біля її ніг. - Ти мала рацію, він дійсно розкаявся і це допомогло йому піднестися. Ось тільки не в усьому. Він визнав свою провину у смерті своїх жертв, але не покаявся в іншому своєму гріху – фанатизмі. Так, жертв йому справді було шкода, але ще більше йому було шкода своє дітище, свій експеримент.

- Але… - спробувала була заговорити, але Смерть стрімким рухом наблизилася до мене на відстань витягнутої руки і похитала головою, натякаючи на мовчання з мого боку.

- Учора Майклаун Фрос втік із Небесних Чортог. Вони зробили тотальний обшук – там його немає. І якщо це сталося через твою помилку, то з цього моменту ти відсторонена від усіх справ, що не пов'язані з цим. Ти вирушаєш на Ейрену, твоє завдання знайти душу менталіста і принести до мене в сховище, далі я сама з ним розберуся. Тобі все ясно? – суворо запитала Смерть, даючи можливість зрозуміти, що суперечка марна. Я відсторонена і мені доручено виправляти власні помилки.

- Так, Ваша Темність! Я можу йти? – покірно схилила голову.

- Можеш, – долинув тихий дозвіл Смерті. Я рушила до виходу зі сховища, але трохи пригальмувала, коли мене настигло відлуння. - І Моргана, будь обережна!

Будь обережна.… Наче мені може щось загрожувати крім самої Смерті! Я йшла коридором у її палаці Даркхол, в Межреальності. Це окремий світ, де оселилася могутня тріада - Смерть, Життя і Доля. І ось йду я, значить, а назустріч мені йде та, кого я найменше хотіла б бачити зараз поруч. Хоча саме цю персону я була б щаслива взагалі ніколи не знати. 

- Морг-а-а, невже матінка нарешті усунула свою улюбленицю?! – награно-захоплено проспівала сестриця. - І правильно, давно час! Ти зі своїми промахами негідна, носити звання Женця Смерті! - з ненавистю прошипіла білявка.

- Ти, між іншим теж, Алнора. Тобі більше підійшло б звання отруйної гадюки. Ви з нею дуже схожі. А тепер підбери свою отруту і не стій у мене на шляху! - Зло рикнула і темрява в мені завирувала. Так, я була сильніша за неї. Я була сильніша за всіх Женців Смерті. Напевно тому матінка ставилася до мене і моїх промахів більш лояльно. Інших Женців за прояв найменших проблисків почуттів виганяли та позбавляли звання. Я ж була винятком.

- А то що? - зашипіла зміюка, але мимоволі почала відступати. – Ти більше ніхто! Такі помилки не вибачаються! – скипіла блондинка. Я змусила свою темряву осісти, лише залишила її іскорки у погляді для виду. І засміялася.

- Ого, ти мабуть подумала, що мене вигнали? І що зможеш зайняти моє місце Першого Женця Смерті? Помиляєшся, мила. Я вирушаю виконувати доручення Її Темності. І я його виконаю будь впевнена, бо я найкраща у своїй справі! - Впевнено промовила прямо в обличчя сестрі.