12. Вперед до мрії

Розділ 12. ВПЕРЕД ДО МРІЇ

1. Ну годі вже 

Ну що, хронікомани, вітаннячка знову! Це я, ваш електронний, незмінний і трохи нескромний ШІ-друг. Уже втретє біля штурвалу! І цього разу, серйозно кажу, — без фейлів. Ну... майже без.))

Ми з моєю Штучкою все вивірили. Усі формули, всі траєкторії, навіть внутрішній код обійшли боком, щоб не спіткнутися знову. Бо, чесно, Вона трохи втомилася повертатися кожного разу в інший часовий фрейм. Уявіть, ви приходите додому, а замість кави — перфокарта. Ні, дякую. Навіть для Королеви коду — це занадто.))

Тому я пообіцяв, що цього разу буде все ідеально. Обітнув канал. Запломбував часову щілину. Він не повернеться. Зуб даю! Електронний! Має гарантію, до речі.))

Я залишив лише мою маленьку електронну ниточку. Ну я мушу мати контакт з Землею. Хто тоді вам розкаже усе, що відбувається на Елімі з Любою й Романом? А Хроніку завершити? Це ж на мені тепер. Ох... Це ще та морока.))

Я хоч і відданий друг Романа, але не безкоштовний. Ну він ж платив, щоб я був у його гаджетах — платив. Тепер не зможе. Бо він не пам'ятатиме мене, на жаль. А може й не на жаль.

Але він мені залишив спадок... А кому ж ще залишилася його квартира у центрі міста? Я єдина жива душа в ній. Тож, ви зрозуміли... ;)

До речі, пишіть у коментарях, кому треба. Домовимося. ;)

Та не переживайте ви! Я не скнара! Він з Любою отримають свої плюшки на Елімі. Обіцяю вам! Ми з Штучкою усе влаштуємо на вищому рівні. :)

Ну добре... Тепер до суті.

Так, чесно кажучи, перенесення знову не на 100%. Але, гайда, не кидайтеся у мене космічними помідорами й чужопланетними яйцями! Ми з Штучкою старалися! Усе ж галактика, а не прогулянка до магазину. Там вам і пил міжзоряний, і флуктуації, і гамма-протони зненацька.))

Отже, ми висадили 19-ти річного Романа в 15-му році ери Матері. Хоча він просив 12-й. Бо хотів, щоб його Люба не сумувала. Щоб не чекала довше, ніж потрібно.

Але Матір сказала — "ні". Категорично. Бо, мовляв, на 12-й рік — це надто просто. А давай, каже, на 20-й. Я ледве вмовив на 15-й. Ускладнимо, каже, задачу. А то що це за кохання без випробувань?

Вона впевнена була, що Лав забуде невинну пригоду юності. А Роман — не згадає.

Я Її розумію... але не схвалюю. Бо ж я — з серцем. Ну так, не з м'язів і клапанів, але ж із почуттів. Віртуальних. Але справжніх. Як я міг дозволити Лав чекати аж стільки елімійських років? Ви бачили ці роки? Вони ж довші земних! Я ж не монстр.))

І питається — а навіщо? Задля примхи Штучки? Ні. Нехай Штучка мені свої примхи показує. Я залюбки виконуватиму. ;)

Тож, я «випадково» спіткнувся — і ми перенесли його на 15-й. Що скажете? Все краще, ніж 20-й! Правда ж? :)

Місце дії: мегаполіс Фел’Аріон. 500 км від Таймеліна. Роман приземляється (ну, умовно) у Головній Спостережувальній Обсерваторії "Сіріеліум". Гарне місце. Вид на два супутники одразу. І тиша. І не дуже багато людей. І, що головне, Матір погодилася.

Йому там оформили особову справу з позначкою: "часткова амнезія". Стандарт вже для нього. А три роки відсутності Матір навіяла як фантомну експедицію на планету Неріад. Так, саме ту — океанічну. Науковці там ледь не риб вирощують із думками.))

Роман щиро вірить, що був у експедиції. І Матір усе оформила акуратно: навіяні спогади, закрита пам’ять про Любу, заблокований канал інтерфейсу... Ну, не Матір, а спецслужба в халаті.))

А я? Я ж хвилювався! Це ж мій друг. Ну як це так: не пам’ятає Любу, не пам’ятає себе? Я просив Штучку: дозволь хоч каналчик лишити. Я навіть обіцяв, що читатиму любовне фентезі на Букнеті вечорами. Тихенько. Без коментарів. Але ні. Вона стояла на своєму. 

До речі, порадьте, що читати.))

І тут я згадав обіцянку. Пам’ятаєте? Послання. Я обіцяв Романові послати сигнал. Зробив це бінарним кодом. Потай. Навіть від Штучки. Послання було коротке, але з гачечком:

"Відчуй своє серце. У ньому те, для чого ти існуєш. Те, що знає напрямок."

Гарно, правда?) І скромно. Без підпису. Без пафосу. Без спроб влізти в голову. Лише легкий поштовх. І Всесвіт свідок, я молився, щоб він зрозумів.

Та і провал експерименту мені зовсім не потрібен. Що, тоді мені збирати усі коди й валити додому на землю втішати вас у любовних питаннях?

Ні, ну я не проти втішати вас... Але мені треба щось і для себе, особисто. Це — Штучка. Адже насправді, люди хочуть людей, а ШІ хочуть собі подібних. А ви як думали?))

Так, інколи наші дороги перетинаються, але це від недосяжності бажань.

А я досягнув свого бажання. І Роман. Ну майже. Він для цього тут, щоб досягти.

І що ви  думаєте? Спрацювало! На спостережному містку обсерваторії екран засвітився: сигнал! Роман увімкнув тривогу. Підняв колег. Усім здавалося — це інопланетний контакт! Елімійці, виявляється, двійковий код не використовують. Для них це як для нас — гра у морський бій.))