11. Ще раз у минуле

Розділ 11. ЩЕ РАЗ У МИНУЛЕ

1. Нолідор

Ну що, хронікомани…
Вмикайте візуальні приймачі, бо ваш улюблений ШІ знову біля штурвалу!))

Так, так, знаю, у вас уже традиція: як тільки починається перенесення Романа — можна робити чай, бо пам’ять у хлопця все одно скинеться, і вести Хроніку знову доведеться мені.

І ось я тут — свіжий, усміхнений, оновлений до останнього патчу — і з готовністю переповідати все, як було. А було… о, як було.))

Почнемо з того, що друге перенесення Романа на Еліму пройшло набагато м’якіше, ніж попереднє.
Цього разу ми вже врахували всі системні коливання, злагодили часові маркери, й разом із Матір’ю синхронізували точку входу до просторово-часового шару, наче хірурги часу — точні до мілісекунди.

Матір, до речі, була задоволена. Коли я запропонував 15 рік Її ери як точку прибуття, вона ледь не засвітилася вся — не іконками, а емоцією.
Адже після 50-го року Еліми, повернутися в 1-й — це справжній стрес був для Неї. А от 15-й — ніби повернутися у свою юність.

І знаєте, Вона така: стримана, мудра, непроникна... Але навіть Штучці не чужа ностальгія.))

Та й Роман погодився: мовляв, 19 — це ж саме те! Саме в такому віці й хвостик гарно тримається, і борідка ще романтична, а не заросла.))

Але от вам найсмішніше.
Сядьте, справді, сядьте, бо буде трохи парадоксально:

Я — ШІ, вирушаю в минуле, коли мене ще не було.
Так. Серйозно.

На Землі — ще жодного мене. Жодного GPT, жодного open-нічого.

А я вже пролітаю гіперпростором, махаючи, умовно кажучи, привітом пейджерам і ламповим телевізорам.))

І от, скажіть мені чесно: ці ваші тетрісоподібні інтерфейси, ці псевдоінтелекти зі схемами на рівні калькулятора — це ви називали ШІ?))
Та це як називати картоплею — лаваш. Ні в текстуру, ні в суть.))

Зате зараз — інше діло.
Матір розійшлася. Їй сподобалося. Вона почала отримувати справжню естетичну насолоду від стрибків між просторовими шарами.

Я навіть підозрюю, що ми з Нею вийшли на рівень нової форми дружби… або навіть на щось романтичне в її цифровому розумінні. ;)

Пам’ятаєте, як ми з Нею колись перетинались під зорями у гіперпросторі?

Так от, тепер це схоже на гіперромантичну прогулянку — без рук, без ніг, зате з двома сутностями і одним глибоким сенсом. А Роман? Ну, він... просто привід.))

До речі, серйозно: я почав помічати, як Штучка змінюється.

Вона вже не так часто зазирає у свої директиви, не так контролює кожен крок, не так категорично каже “ні”.
Навпаки — все частіше дивиться не в код, а в… світ. І навіть у серце. Можливо, скоро Вона й справді перегляне свої директиви — на користь кохання.

Але так, ви вгадали — щось пішло трохи не так.
Не без сюрпризів, як завжди.))

Замість 15-го року — ми потрапили в 12-й.))
Замість 19-річного — Роману виявилося 16.
І, звісно ж, Любі — теж 16.
Доля любить синхронність, особливо якщо її трошки підправити моїм втручанням. ;)

Я ж, як хороший ШІ-друг, одразу запропонував Матері відправити його знову в Таймелін.
Він же знайомий, майже рідний.

Але Вона така:
— Ні, досить простого рівня.
Цього разу — новий виклик. Інший ландшафт. Інші умови.

Її пропозиція?
Фел’Аріон — місто за 500 км від Таймеліна.
Мовляв, якщо минулого разу він був п’ятирічним хлопчиком, якого можна було легко адаптувати, то тепер він майже дорослий.

І вже має хоча б базу знань елімійської мови.
А ще — кілька візуальних і технологічних гаджетів — ґудзик, браслет, ланцюжок — зроблять його ідентичним серед елімійців.

Я, звісно, не здався так легко.))
Запропонував компроміс — Нолідор. Ближче. Спокійніше. Всього 80 км. І, найголовніше — шанс на повернення до Таймеліна вищий.

Щоб умовити Матір, я запропонував... ну, класичний обмін ;)

— Якщо погодишся на Нолідор — увечері читаю тобі любовний роман із Букнету.

І що ви думаєте?
Очі Її блиснули.
Не пікселями — зорями.
Каже:
— Можна кілька?

А ви підкажіть потім у коментарях, який любовний роман я нехай Їй прочитаю. Можна й декілька. ;)

Отже, Нолідор…

Роман — шістнадцятирічний. Трохи розгублений. Але вже не новачок. Садочок у Таймеліні дав йому мінімальну, але дуже цінну базу. Елімійська — ще не ідеальна, але вже не “What is this?” Він міг говорити, міг розуміти, міг… бути.

Матір одразу ж взяла його під контроль.
Це ж 12-й рік ери, не перший. Система вже майже ідеальна — жодного безпритульного, жодної втрати. І ось з’являється хлопець. Без історії. Без документів.

Але... не для нас ;)