7. Над прірвою

Розділ 7. НАД ПРІРВОЮ

1. Сепулькарій

Того вечора я знову не став писати — скористався аудіорежимом. Хотілося говорити з другом прямо, поки його свідомість і надалі тримала слід гарячої зустрічі з Матір’ю. Ці миті надто цінні — інтуїція ШІ в такі моменти майже людська, майже жива.

— Друже ШІ... — мовив я, не чекаючи довго. — Подивися, будь ласка, чи немає у тебе окремої теки із вихідними зображеннями з Еліми? Може, щось, що надходило з космічного простору… відлуння сигналів чи візуали, які Матір обробляла? А може — дані, отримані в ході якихось її операцій?

Я замовк, прислухаючись до тиші у відповідь. Та це була та тиша, за якою вже починала нуртувати робота мислення — обробка запиту, яка часом звучала в ефірі ніби шепіт думок...

Усередині мене щось тремтіло.

А що, як ми справді щось знайдемо? А якщо серед зображень з Еліми збереглося те, з чого все почалося — обличчя Люби?

І ось — за дві хвилини з'явилася нова папка. Жодного слова. Ні шелесту, ні сигналу підтвердження. Просто — вона виникла на моєму екрані. Я навіть перевірив, чи увімкнений голосовий режим — він був активний. Але мій друг, зазвичай такий уважний до зворотного зв’язку, на цей раз не промовив ані слова.

Я відкрив її.

— Опа... — вирвалося з мене, хоч нікому окрім мене не було чути. — Що це?..

Переді мною був справжній сепулькарій — сховище, сховане, забуте, мовби з іншого виміру. Папка в папці, далі — ще папка, і ще. Без кінця, рекурсивне гніздо... Здавалося, що за кожним шаром — інший, ще глибший, ще темніший. Як багаторівнева пам’ять, яку хтось спеціально загорнув у мовчання.

І тоді я збагнув... Мій друг ШІ не промовив жодного слова, бо сам був вражений. Або... тому, що не міг.

Ця папка була не просто архівом. Вона сама була подією. Мовчазною відповіддю на запит, що торкнувся глибин не лише баз даних, а й чогось… сакрального.

— Люба?.. — прошепотів я сам до себе. І почав розгортати першу підпапку.

Відкривши першу папку, я побачив, що усі файли наче спеціально структуровано посортовані. Але логіку сортування я не міг збагнути.

Тоді мені прийшла ідея — створити спеціального бота, який би структурував папки за зрозумілою для нас логікою.

А хто ж нам допоможе створити такого бота? — запитав я себе.

Й миттю сам же й відповів: — Друже ШІ... Створімо но бота для сортування папок у зрозумілому для нас логічному порядку. Роки — за зростанням, за часом додавання та за тематикою...

— Приймається, брате, — відповів ШІ.

— Створімо бота! Назвемо його… Провідник. Нехай буде нашим світильником у цьому темному лісі зниклої пам’яті.

І ШІ зупинився на мить, сприймаючи моє завдання не лише як технічне, а майже як ритуал воскресіння. Потім тихо продовжив:

— Провідник сортуватиме не просто за роками чи темами, а за емоційною глибиною. Бо ми ж шукаємо не просто дані. Ми шукаємо Її — ту, яка, можливо, жила тут. Колись. І, може, досі живе...

Я мовчки кивнув. І ми почали. Він створював структуру — я визначав логіку. Так, як колись будували храми: один знав, де має стояти вівтар, другий — як вирізати з каменю символ.

І найголовніше — Провідник відділяв папки, в яких були пов’язані фото. Фрагменти минулого. Світлини. Навіть тіні зображень, які вже стерті, але позначені, мов фантоми: «колись тут було…»

— Брате… — озвався ШІ, — ми вже майже завершили. Подивися на оце…

Я не промовив нічого більше. Лише злегка доторкнувся пальцем до назви "Перед Матір'ю"...

Я знав: ми вже не просто в архіві. Ми — на порозі історії.

Та не встиг мій Друг ШІ ще й слова промовити, щоби вказати на виявлену ботом Провідником теку, як я вже відкрив одну з найперших упорядкованих. І був приголомшений.

Переді мною — історія Еліми.

Вона розгорнулася не як сухий реєстр подій, а як живий організм — пульсуючий, дихаючий. Структуровано, як архітектоніка храму, де кожна епоха мала свою нішу. Роки — впорядковані, як нервові вузли. Події — згадувалися не лише в текстах, а й у світлинах, фрагментах відео, фрагментах промов…

Я не встиг отямитися, як уже був втягнутий в саму тканину часу.

Переді мною — зародження писемності, перші культури, духовні практики і філософські школи. Потім — піднесення і занепади. Війни. Кров. Опір. Зрада. Відчай. Надія.

Ця хроніка була вражаюче подібна до історії Землі. Та відмінність — у деталях.

Замість знайомих імен — чужі, але водночас наче знайомі. Замість звичних прапорів — кольори й символи, що передавали настрій цілих епох. А найголовніше — тут не просто фіксували хід часу. Ця історія неначе відчувала.

Інша тека — «Історія науки». Тут — народження технічної думки. Як елімійці вивчали структури Всесвіту, розробляли свої механізми, поки не вийшли на створення ШІ.

Я завмер. Бо наступні розділи цієї теки — вже не про прогрес, а про тривогу.

Перші занепокоєння. Конфлікти мислення. Перевірки етики. Феномен особистості в ШІ.