День з якого все почалося

Дзвінок на наступну пару пролунав раптово, вихопивши мене з цього заціпеніння. Навколо знову зчинився шум: стільці совалися по підлозі, одногрупники сміялися, обговорюючи плани на вечір, а я просто дивилася на недоторканий сандвіч.

Я повільно встала, викинула повністю повний піднос у смітник і вийшла з їдальні.

Наступні кілька годин перетворилися на суцільний туман. Анатомія, фармакологія, практичні завдання... Мої руки робили щось на автопілоті, відповідаючи викладачам короткими вивченими фразами, але розум перебував десь глибоко під водою. Я дивилася на Марка, який сидів попереду. Він час від часу повертався, аби спитати щось у сусіда по парті, і його легка, невимушена посмішка кожен раз різала мене без ножа. Він жив у своєму яскравому, повному барв світі, де для мене існувало лише місце "знайомої дівчини з паралельного потоку".

О 17:00 навчання нарешті закінчилося. Усі кинулися до виходу, радіючи завершенню дня, а для мене це означало лише одне: попереду ще 11 годин на ногах.

На вулиці Каліфорнія зустріла мене не звичним теплим сонцем, а прохолодним листопадовим вітром. Я йшла до кав'ярні, зсунувши плечі й уткнувшись носом у шарф. Усередині панувала лякаюча порожнеча. Мені було байдуже до того, що відбувається навколо, байдуже до майбутніх іспитів і навіть до того, що Марк ніколи не дізнається про мої почуття. Світ утратив кольори, перетворившись на чорно-білу стрічку.

О 17:50 я відкрила службові двері кав'ярні, одягла зелений фартух і встала за кавомашину. Загула пара, заблищали хромовані деталі.

— Привіт, Еммо! Як справи в майбутнього хірурга? — бадьоро вигукнув мій напарник.

Я змусила свої губи розтягнутися в штучній, безжиттєвій посмішці: — Все чудово. Готова до зміни.

Це була перша брехня за цей вечір. Попереду була довга, нескінченна ніч, у якій я залишалася сам на сам зі своїми думками.