Ні, ну це вже ні в які рамки не влазить! Як же він дістав зі своїми геловінськими розіграшами! А свекруха ж мені постійно тикає, який її синочок ідеальний: “Іринко, ну чого ти дуєшся? Ну й що, що не прийшов вчасно, він же для вас обох на роботі старається!” або “Мій Сергійко завжди був жартівником, скільки пам’ятаю, постійно нас з татом розважав, такий хороший!” або ще ліпше: “У Сергійка таке добре серце, він же й мухи не образить.”
Ну, мухи може й ні, але я в категорію комах таки не входжу. Адже кожного року у Велесову ніч мій коханий влаштовує мені різні засідки. То скелета замість себе в ліжко вночі покладе. То натягне перуку на швабру і до дверей прихилить. Відчиняю комірчину – а вона вивалюється на мене. Ще й сміється Сергієвим голосом, записаним на диктофон. А минулого року взагалі опівночі пішов до ванної, зателефонував мені на мобільний і зловісно прошепотів, що тепер мені залишилось жити сім днів! Я спросоння ледь з ліжка не впала від переляку.
Нічого, дорогенький! Цього року я себе розігрувати не дам! Натомість я цілий місяць готувалася до солодкої помсти. І тепер готова до розплати! Тримайся, Сергійко! Це буде найепічніша і найстрашніша пригода у твоєму житті!
* * *
Сергій повертався додому в гарному настрої. Геловін був ледь не найулюбленішим його святом, адже саме в цей день він міг знову відчути себе дитиною і трохи побешкетувати. Те, що він щоразу неабияк лякав свою дружину Іринку, і вона це ненавиділа, Сергій намагався ігнорувати. Це ж все весело! Як вона не розуміє? Він же робить її життя яскравішим, додає трішки адреналіну. Та то таке! Побурчить і перестане. Завжди так. А в нього потім приємні спогади про ці розіграші на цілий рік залишаються.
От і сьогодні він ніс особливий гарбуз із вишкіреною, страхітливою посмішкою та прорізами для очей, всередині якого заздалегідь сховав спеціальний пристрій на дистанційному керуванні. Записав на нього зловісним голосом повідомлення для дружини і з нетерпінням чекав на момент, коли вона піде в душ. Тоді він зможе заховати гарбуза під ліжко, а опівночі увімкне пристрій. Велесова ніч обіцяла бути дуже цікавою…
Коли доходив до під’їзду, автоматично поглянув на свої вікна на другому поверсі, але світла там, як зазвичай у цей час, не було.
– Дивно… Іринка що, ще з роботи не повернулася? – почухав потилицю Сергій, а потім одразу ж повеселішав: – То ще й краще! Одразу можна буде покласти гарбуз під ліжко, а самому заховатися у шафі. Вистрибну, коли прийде. Ото буде потіха!
Без зайвих зволікань, повний ентузіазму, чоловік піднявся сходами до своєї квартири у передчутті майбутнього розіграшу. Але він і не підозрював, що на нього чекало за дверима…
* * *
Сергій відкрив двері ключем і зайшов у передпокій. Автоматично клацнув вимикачем, як робив це щодня, і з подивом з’ясував, що світла немає.
– Знову планові відключення, чи що? Чого не попередили? – пробурчав він, поклавши на підлогу пакет з гарбузом, і заквапився намацати телефон у кишені пальта. – Іринко, ти вдома?
У відповідь тиша. Діставши телефон, чоловік почав хапливо тицяти пальцем по екрану, щоб знайти функцію ліхтарика. У цей момент за його спиною важко і повільно самі по собі зачинилися вхідні двері. Замок клацнув зовсім поряд. Сергій здригнувся від несподіванки і випустив мобільний з рук. Смачно вилаявшись, він зняв пальто, став на карачки і почав наосліп водити руками по підлозі в надії знайти таки той клятий телефон. Та того, як на біду, ніде не було. Натомість, підлога виявилася якоюсь вологою і липкою.
– А це ще що за чортівня? – мовив чоловік, підносячи долоні ближче до очей. Та розгледіти щось у суцільній темряві було неможливо. Тканина штанів на колінах, якими він спирався на підлогу, теж виявилася мокрою. Тримаючись за стіну, він квапливо почимчикував до ванної, аби якнайшвидше змити з рук цю невідому гидоту.
* * *
Сергій зайшов до вбиральні у повному розпачі. Навпомацки знайшов раковину, повернув кран і підставив руки під струмінь. Проте слизька рідина ніяк не хотіла змиватися, що підвищувало градус його роздратування. І де це Іринка, коли вона так потрібна? Запалили б свічку, чи що?
І раптом чоловік згадав, що його дружина постійно приймає ванну при ароматичних свічках. Отже, десь поруч обов’язково мають бути й сірники.
– Ага, ось і вони! – тріумфально вигукнув Сергій, знайшовши коробку, що лежала на поличці біля ванни.
Він чиркнув сірником, і м’яке світло враз осяяло простір ванної кімнати. Та радість Сергія була недовгою. У дзеркалі позаду себе він побачив якусь химерну постать, з потворною посмішкою. Чоловік здригнувся й обернувся, тремтячою рукою тримаючи перед собою запалений сірник. Але примара виявилася білим халатом Іринки, складки якого дивним чином нагадували обриси людського обличчя.
– Фух, ну в темряві й не таке привидиться, – з полегшенням видихнув Сергій і повернувся до раковини. І тільки зараз помітив, що вона вся була замазана якоюсь липкою червоною речовиною.
Чоловік нарешті спромігся запалити свічку й поглянув на свої руки. Вони були такого ж багряного кольору. Фарба, чи що воно там було, не бажала повністю змиватися.
– Ну це вже, знаєте… – почав був бурчати він, але раптом у ванні щось булькнуло.
Тільки зараз він звернув увагу на те, що вона по самі вінця наповнена водою. Темною, брудною водою.
– То мені ще й у водоканал дзвонити доведеться? – роздратовано мовив чоловік, засучуючи рукави сорочки.
Він занурив руку у воду в надії намацати те, що забило злив. Та через секунду скрикнув і рвучко висмикнув її з ванни. Його пальці заплуталися в чомусь, що за відчуттями нагадувало довге та густе волосся! Переляканий не на жарт, Сергій кулею вискочив із ванної й кинувся на кухню. Потрібно було терміново чогось випити. І бажано – чогось міцного.
* * *
У коридорі мало не впав, підсковзнувшись на тій же липкій речовині, яку кілька хвилин тому так ретельно намагався змити з рук. Аромосвічка Іринки вихопила в темряві велику темну калюжу. Намагаючись не наступати на дивну рідину, Сергій почав перебіжками просуватися до кухні. Та те, що він побачив там, змусило його серце забитися частіше.
Відредаговано: 22.11.2026