Життя, як воно є

Записки мізантропа

День 1.

Яка ж тупа курка! Судячи з зовнішності, вона на цьому світі не одне століття прожила, а все одно нічогісінько у своїй роботі не розуміє. Ще й мене вчить:

– Олеже, туди цього м’яса не став, хай лежить ось там! 

– Олеже, я не хочу нічого чути. Двадцять років фасувала фрукти ось так – і ти так фасуй.

А вже на наступний день:

– Олеже, тут директорка сказала фасувати фрукти по пакетиках, залежно від замовлення! Я оце так подумала: дійсно, чого це ми не так робили?

Ага, вона подумала… А те, що я їй товкмачив це останні два тижні – то нічого. І що з цими людьми робити? Звільнюся нафіг з цього геріатричного пансіону, нехай іншого дурня шукають. Зарплата мізерна, та ще й кожна стара помічниця кухаря хоче тебе життю повчити.

А я й сам кого хочеш навчив би. Бо хоч і не закінчував жодних кулінарних курсів, але знаю, що каву для стареньких не морозять у холодильнику на три дні наперед, а подають свіжою! І на поличках у коморі все має бути розставлене не за алфавітом, а за функціоналом. І коли ці дідусі й бабусі на домашньому обслуговуванні замовляють пакунок фруктів, то м’якші кладуть нагору!

А якщо мій обід – година, то це година. А не: 

– Олеже, ми ніколи не сидимо цю годину без діла, треба ж поприбирати!

А чому не можна прибирати у робочий час, не каже. Мовчить. Типу, здогадайся, Олеже, сам. Все, завтра несу до директорки заяву на звільнення! Нехай вчать когось іншого…

День 2.

Як вже не щастить, то не щастить! Начальниця відділу кадрів у відпустку чкуранула. На цілих два тижні! А отже, мені тут кукувати з колегою епохи палеоліту ще чотирнадцять днів!!! Ну добре, не чотирнадцять. Дванадцять. Бо у мене по середах вихідний. 

Ще одна радість! І хто це по середах відпочиває? Ні, ну скажіть мені? Це ж, бляха, середина тижня! І куди це мені дибатися посеред тижня? Хоча я й так не особливо люблю кудись дибатися останнім часом. Куди не вийдеш – скрізь натовп гомосапієнсів. Я навіть футболку сам собі придбав з написом: “Фу, люди!”, щоб знали, якої я про всіх них думки. Правда, на роботу я її, на жаль, одягнути не можу, бо у нас спецодяг. Уявляю обличчя моєї колеги, якби я в такому вигляді зайшов на кухню! 

А вона ж мені, до речі, сьогодні принесла шматок якогось сумнівного пирога. Каже, що вчора на кухні до неї прийшло натхнення… То це я що, виходить, її піддослідний кролик? Експерименти на мені ставити зібралася? А хто мене після цього відкачувати буде, якщо щось піде не так, га? Вона сама? Ага, сплю і бачу. Тож я подякував за такий “апетитний десерт” і обіцяв вдома скуштувати, а завтра повернутися з “чесним відгуком”. Вже мрію, як дорогою додому цей пиріг полетить у смітник біля мого будинку. А потім збрехати їй, сказати, що було неабияк смачно, відбути ще одинадцять днів – і гудбай, стара експериментаторка!

День 3.

Вівторок. А отже, завтра вихідний. Йшов зранку повз наш смітник і побачив там місцевого бродячого пса, який обригав все навколо і тепер виглядав ще нещасніше, ніж зазвичай! Б’юся об заклад – наївся диво-пирога! Ця стара відьма мене що зі світу звести вирішила? Ну, я б не здивувався. У нас з нею, мабуть, взаємна “любов”! Та їй про це знати не слід, тож я натягнув фальшиву посмішку, подякував своїй любій динозаврисі за крутий смаколик, а вона мені:

– Олеже, забула ж тебе спитати, чи в тебе на цитрусові алергія, бо я ж туди і цедри лимонної намішала і соку апельсинового линула! Але виглядаєш ти здоровим, значить, не прогадала!

Ні, ну точно замислила щось проти мене! Дупою своєю відчуваю. Та хіба ж лише вона вирішила довести мене до сказу? Якби ж то! Спочатку бабуся з домашнього обслуговування повернула пакунок із фруктами через те, що банан був “занадто вигнутий вліво”, а це “до поганих новин”. Господи, та за що ж мені таке покарання? Я б і її вигнув, тільки вже вправо, щоб ті новини їй якось покращити! Щойно відійшов від цієї езотерички – ще одна капость. Цього разу до вікна видачі під час обіду підійшов дідусь, який вимагав нарізати яблуко строго на вісім рівних частин, бо якщо на шість, то воно в нього не перетравиться! Ні, ну це нормально? Так і хотілося йому сказати:

– Діду, ріжте хоч на двадцять частин – вашому дев’яностодев’ятирічному кишківнику на це начхати! Він й те не переварить. А я не переварюю Вас, тож вертайтеся на своє місце, поки ноги ходять!

Але замість цього я звісно ж виконав його прохання. Бо наді мною вже “Міс Цитрусовий Пиріг” нависла і ретельно стежила за виконанням важливої яблучно-нарізувальної місії. Дістали обидва! Добре, що завтра середа! Що я там казав про поганий вибір вихідного? Беру свої слова назад!

День 4.

 

Думав, хоч у вихідний мені дадуть спокій! Ха! Який наївний, хоч вже тридцять п’ять два місяці тому стукнуло. І все ще вірю в казки!

Почалося все з довбаних сусідів, яким приспічило робити у квартирі ремонт і зносити усі стіни. Саме зараз, саме в середу, саме зранку, коли я вперше за тиждень хотів виспатися. І чим їм старі стіни завадили? Що з ними не так? Невже навпроти мене живуть генії архітектурної думки, які вирішили перехитрити Ньютона з його дурнуватою теорією про силу тяжіння? Сумніваюсь, бо бачив не раз те молоде подружжя “архітекторів”. Два нещастячка. Біба і Боба. Яке йшло, таке і здибало. Б’юся об заклад, це вона його надоумила все у квартирі змінювати. Лялечко, та ти хоч там “вікно у Європу” пробий, “хрущовка” – вона і в Африці “хрущовка”...




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше