16

- Мабуть вирішив провітритися. – промовила дівчина стираючи холодний піт рукою з чола.

За вікном знову почувся гуркіт і здавалося, вже сильніше ніж попереднього разу.

- Арда, це ти? – крикнула вона.

Та у відповідь було лише мовчання. Вона відчула як з іншого вікна хтось свердлив її поглядом. Обернувшись вона побачила чоловіче обличчя  і з жаху почала кричати.

- Тихо, це я. – засміявся хлопець говорячи крізь скло.

- Що ти там робиш? Геть здурів!

- Та тут якісь коти ввірвалися на подвір’я, все кричали, мабуть не могли вибратися і я їх випустив.

- Це мабуть сусідки. Гаразд, заходь в дім.

Хлопець зайшов на кухню, а Обрі тим часом вирішила налити собі води.

- Сильно злякалася?

- Та ні, я ж все таки завжди одна жила, проте подумала, що це знову злодії полізли.

- Знову?

- Так, вже була одно разу така ситуація.

Вони голосно розсміялися.

- Ти дуже мила. Така сонна, але така приваблива. – сказав він щиро поглядаючи на Обрієтту.

Арда підійшов ближче й торкнувся пальцями щоки дівчини. Вони дивилися один на одного палаючими поглядами. Мурашки легко бігли їхніми тілами. Здавалося ось-ось він поцілує її. І йому майже це вдалося, та вона різко обернула голову в останню мить.

- Не варто. – сказала вона ковтаючи ком в горлі.

- Ти ще довго будеш бігати?

- Арда. – Обрі обхопила долонями руки хлопця. – Наша історія не про кохання. Давай закінчимо на цьому. Ми повинні зосередитися, зараз зайві емоції нам ні до чого.

- Це ти так вважаєш. – він вирвав свої руки з її долонь і попрямував у напрямку своєї кімнати.

Схоже, його чоловіча гордість, все ж, похитнулася. Їм обом потрібна була любов і Обрі це чудово усвідомлювала, та страх полюбити і втратити перемагав. Вона вже знала як це – любити, піклуватися, довіряти, а потім одного дня просто втратити, поховати в землі й поставити хреста. Все ж і вона була не настільки смілива. Ризикувати своїм життям і життям того, кого любиш – це різні речі, зовсім різні. Краще нікому ніколи не відчувати, що це. На її очі навернулися сльози.

- Я б хотіла любити, але не можу. – тихо прошепотіла вона.

Ранок видався важким, але злоби ніхто ні на кого не тримав. Дівчина готувала сніданок, Арда був у душі. Нарешті, він вибіг з ванної з криками, в одному рушнику.

- Що сталося, де тепла вода!?

- Вибач, я схоже щось накрутила на бойлері, тому що мені було надто гаряче мити посуд.

- Вибач!? А мені тепер митися в холодній воді!?

- Чого ти кричиш? Зараз я спробую повернути все як було.

Дівчина злегка засміялася, такого Арду вона ще не бачила.

- Тобі смішно? – запитав хлопець при піднявши брови.

- Вибач, ти дуже смішний з пінкою на голові і напівголий, не кожного дня тебе можна побачити в такому стані.

Він повернувся у ванну грюкнувши дверима. Схоже вчорашня ситуація давала про себе знати.

Після сніданку вони переодяглися у менш примітивний одяг й вирушили до Берти.

- Покажеш мені дорогу.

- Так, звичайно. Їхати десь пів години, це не далеко.

День видався сонячним і теплим. Арда поставив легку музику. Ще хвилина і вони прибули на місце призначення.

- Ходімо. – мовив хлопець. – Чи ти передумала?

- Ні,просто чомусь мені не по собі.

Невеличка хвіртка до будинку була відчинена. Продовживши шлях, дівчина побачила вибиті двері. Мабуть недавно тут були злодії. Вони переглянулися, а потім прискорили крок. Буквально увірвавшись в будинок, їм довелося побачити Берту, яка лежала на підлозі без признак життя. Опустившись на коліна Обрі приклала пальця до шиї намагаючись знайти пульс.

- Е… Обрі. Подивися уважно на її живіт. Він в крові.

- О ні… - серце дівчини забилося мов навіжене, вона не могла повірити своїм очам. Чому? За що? Відповіді не було.

- Скоріш за все, вони дізналися, що ми докопаємося й до Берти, тому прибрали її. Цікаво, що з її бабусею.

З сусідньої кімнати почувся стогін. Вони не роздумуючи чкурнули туди й застали ту ж картину. Бабуся Берти також лежала ледь жива.

- Що сталося? Хто це зробив? – закричала Обрі опускаючись над тілом бабусі.

- Р… Рад.. Радо. Убив. – мовила вона останнім подихом життя.

Дівчина опустила руки. З її очей рікою полилися сльози.

- Хто такий Радо? – запитав Арда.

- Старий бібліотекар. – крізь зуби процідила Обрієтта.

Вони викликали швидку, але та лише констатувала смерті. Поліція також взяла свідчення. Здавалося не день, а суцільне жахіття. Арда обійняв Обрі на стільки міцно, на скільки це було можливо.

- Це через мене. - шепотіла дівчина.

- Ти тут ні до чого. – заспокоював хлопець.

Знесилена Обрі втратила свідомість й прокинулася вже у лікарні.

- Де я? Що зі мною? – тремтячим голосом мовила вона.

- У лікарні. Ти втратила свідомість. – відповіла медсестра. – Ось твій хлопець не відходить від тебе, від втомленості задрімав бідолашний. – сказала вона виходячи з палати.

- Арда… Арда!

- Що? Що таке? Обрі? Ти прокинулася? – радісним тоном вигукнув він ледь відкривши очі.