9

Десь о 9 вечора Обрієтта вже була вдома.

- Красивий будинок! В сучасному стилі! Мушу сказати у тебе є смак! Як давно ти тут живеш?

- Сама вже не пам’ятаю. Не так давно переїхала. Ти залишишся тут?

- Де? У Шеллі? Мабуть. Куди мені їхати? Я як вітер – то тут, то там, нічого не тримає мене.

- А як же сім’я? Вони не хвилюються?

- У мене немає сім’ї. 5 років тому померли при пожежі. Я один.

- А… Ясно. – відповіла дівчина опустивши очі, - Що ж, тоді я приготую тобі кімнату.

- Почекай. Мені ось що цікаво, ти розповідала, що коли Гатто затримали тоді ж відбувся суд і тебе визнали не винною. Я думаю, Гатто цьому посприяв.

- Гадаєш він вирішив, що тюрма для мене занадто легке покарання?

- Впевнений, що він розбереться з тобою по іншому.

Джан залишився поки в Обрі в домі й відпочивав у гостьовій кімнаті. Арда їхав зі швидкістю 170. Телефон розривали дзвінки Хазара. Тепер він влип. Потрібно заново підбиратися до Обрі. Прийшло повідомлення від Юстіна. Виявляється Джан дійсно не просто друг, він не належить до жодної організації, проте інформація про нього дуже мутна й не зрозуміло що до чого. Скоріш за все, саме він співпрацює з Х’юго. Арда поїхав назад у коледж. Наступного дня, прибувши на місце, Хазар вже чекав його біля головних дверей з не дуже задоволеною гримасою.

- У мій кабінет. – грізно мовив він, на що хлопець просто кивнув головою, опустивши очі.

Зайшовши всередину, чоловік зайняв своє почесне місце і запропонував Арді сісти.

- Що ти робиш? Я хіба не сказав підтримувати з нею зв’язок чи ти боїшся, що закохаєшся!?

- Це була одна мить. Я не можу контролювати кожен її крок.

- Треба буде – будеш! – гримнув рукою по столі Хазар і встав з крісла, нагнувшись через стіл до хлопця. – Я дав тобі це завдання бо серед інших немає таких міцних характером як ти. Ти не маєш права мене підводити.

- Я не твоя лялька! Тим більше, я знаю, що роблю.

- Тобі повторити твоє завдання? – хриплим голосом повів той. - Ти повинен ввійти в довіру. Дізнатися все до останнього слова. А потім… Зникнути. Так наче тебе й не було!

- Я не можу відвернутися від тої, від кого відвернувся весь світ. – піднявся з крісла хлопець, дивлячись прямо в очі своєму співрозмовнику.

- Ти повинен! Це твоя робота!

Ранок. 8 година. Обрі розбудили сигнали під вікном. Вона встала й глянула у вікно.

- Арда? Що він тут робить?- спантеличилась вона.

- Що відбувається? – відкрив двері в її кімнату сонний Джан.

- Арда приїхав.

Накинувши на себе халат дівчина побігла на двір.

- Що ти тут робиш? Наша історія закінчилася! Ти допоміг мені з Гатто! Все! Кінець!

- Ти думала так легко мене позбутися? Не забувай, я все ще твій охоронець!

- Що ти мелеш?-  засміялася Обрі. – Всі ми знаємо, що ти співпрацював зі мною через вигоду!

- Мені байдуже що і хто знає. Я нікуди не дівся, я все ще твій охоронець.

- Більше ні, я тебе звільняю.

- Ти не маєш права, в будь-якому випадку в мене залишається термін в 14 днів.

Обрієтта поглянула на нього скляними очима й зайшла назад в дім, зімкнувши руки в кулаки.

- Обрі? Що таке? – запитав Джан підтягуючи штани на веранді.

- А ти не чув? Він не збирається мене залишати. Ти був правий. Є щось що ми не знаємо у цій історії. Мені набридло вже це все. Тепер ще й Арда.

Вона піднялася до себе в кімнату й набираючи чийсь номер глянула у вікно.

- Я не можу нікому довіряти. Все заплуталося. Гатто більше немає, але Арда і Джан щось приховують. Вони з’явилися в моєму житті ні звідки. Хтось з них точно співпрацює з Хазаром.

- Хм… Не подавай вигляду. Я не принесу тебе в жертву цим виродкам. Зберігай спокій. В усіх ситуаціях будь спокійною. Не виказуй себе. Тепер почнемо ще одну гру. Я знаю, ти втомилася, потерпи ще трохи. Ми покінчимо з вбивцями твоїх батьків. Ти лише чекай і не забувай, що дядько тебе любить…

Обрієтта переодівшись спустилася на кухню й почала готувати сніданок, так ніби нічого й не було. До неї зайшов Арда і важко здихнув за спиною.

- Чому ти повернувся? – вмить обернулася дівчина з ножем в руці.

- Спокійно! Я просто хотів взяти чашку.

- Це не відповідь. Ми договорилися що після справ з Гатто попрощаємося, чому ти й досі тут?

- Я розумію, ти спантеличена. Я не захотів. Не захотів залишати тебе. – хлопець щиро заглянув їй в очі, проте крім настороженості у них нічого не було.

- Гаразд. Як надовго ти тут?

- Доки не провернемо ще одну справу.

- Бачу ти підготувався. – припідняла брови Обрі. – Яку справу?

- З Гатто покінчено, але що з Х’юго?

- Ти і його хочеш прибрати?

- Усіх.

- Що вони тобі зробили?

Арда явно не приховував емоцій . За “усіх” він говорив щиро, але чи була у цьому списку Обрієтта…

- Колись розповім.

- Я не буду прибирати Х’юго.

- Чому? Боїшся його?

- Ні. Просто не потрібно.

Вони обоє розуміли, що за їхніми спинами є ціла гора секретів один від одного. Обрієтта навіть своєму відображенню не довіряла, й Арда, мабуть також.

- Я все знаю про твоїх брата і сестру. Ти прибрала Гатто тому що думала, що це він їх убив?

Обрієтта проковтнула жалісний ком в горлі.

- Ні. Я просто хотіла спокою.

В кімнату зайшов Джан.

- Щось красиво пахне. Що ти готуєш?

- Джан як довго ти будеш тут? – запитав Арда грубим тоном.

- А тобі що? Не в твоєму домі живу. – відрізав Джан.

- Просто з цікавості питаю. – відповів Арда з лицемірною посмішкою.

Обрі лиш оглянула їх яструбиним поглядом. Вони обидва потребують Обрієтту але для чого, не зрозуміло.

- Я думаю ніхто не буде тут довго залишатися. – відповіла вона. – Сьогодні після сніданку я їду, а отже і у вас потреби немає.

- Що? Куди? – запитали вони в один голос.

- Ти говорив правильно Арда. Моїх брата і сестру дійсно вбив Гатто. Тепер я хочу зрозуміти причетність до цього Хазара і Х’юго, і чи є вона взагалі.